[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (91,0 Кb) ]

ШАРЛЬ БОДЛЕР

(1821 — 1867)

Шарль Бодлер народився в Парижі у квітні 1821 року. Батько поета походив із сільської родини у Шампані з войовничим пріз­вищем («бодлер» — двосічний ніж), але йому вдалося вибитися в люди, отримати освіту й стати вихователем у шляхетній сім'ї. Він помер, коли Шарлю ледве виповнилося сім років, але встиг прищепити синові бездоганні манери, порядність, шанобливе ставлення до героїчних часів Франції та інтерес до живопису, який стане справжньою пристрастю Бодлера.

Певне, батько був єдиним, хто щиро любив хлопчика. Після його смерті Шарль був приречений на нерозуміння і самотність навіть у колі близьких людей.

Родинна драма болісно вплинула на душу хлопчика: смерть коханого батька, новий шлюб матері, її покірність вітчиму, який завзято намагався «привести до норми» надто різкий, своєрідний характер Шарля,— усе це зробило його вигнанцем у сім'ї і бага­то в чому визначило формування безрадісного і навіть трагічного світосприйняття.

Навчався Бодлер у закритому колежі у Ліоні, потім у Парижі, а у 1841 році за наполяганням вітчима Бодлера відправляють служити у заокеанські колонії Франції.

Тропічна природа і мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам'яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезіях («Краєвид», «До дами-креолки», «Запрошення до подорожі»). Поет мріє «про сині небокраї, про мармури колон, де водограй ридає», «де в сонця пестощах пурпуристий сад, де затінь від де­рев пливе благоуханна». У вірші «Екзотичний аромат» Бодлер згадує «лінивий острівець, де золоті дари природа подає в нев'я­нучім розмаю».

Повернувшись до Парижа у 1842 році, Бодлер починає само­стійне життя на спадок, що залишився по смерті батька. Він по­ринає у художній і літературний світ столиці. Вважаючи поезію своїм основним покликанням, Бодлер, однак, пише дуже мало, старанно працюючи над кожним рядком. Саме у цей період поет: інтенсивно студіює Літературу: захоплюється титанами доби Про­світництва і творами сучасників — Стендаля і Бальзака. Водно­час Бодлер вивчає живопис.

Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і ху­дожниками романтично-бунтівного напряму — «покоління мо­лодого, серйозного, іронічного й загрозливого», як характеризу­вав його він сам. Ці юні бунтівники висміювали у своїх творах «господарів життя»— ситих і вдоволених буржуа, дріб'язкове та меркантильне буржуазне середовище, гостро відчували драма­тизм становища мистецтва й художника у буржуазному суспіль­стві, співчували приниженому й ображеному люду.

У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена антибуржуазність — одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості Бодлера. Отож для нього було цілком природним узяти участь у Червневій революції 1848 року.

Після 1848 року Бодлер поринув у гостру душевну кризу, яка затяглася майже на десятиліття і збіглася з кризою суспіль­ною. У цей період поет занотовує у щоденнику: «У кожній люди­ні є два одночасні прагнення, одне спрямоване до Бога, одне до Сатани. Поклик Бога, або духовність,— це прагнення вну­трішнього піднесення, поклик Сатани, або тваринність це на­солода від власного падіння».

Настрої і роздуми поета відбилися в його віршах і публіцисти­ці. Саме у період, коли Бодлера полонили гіркі роздуми про про­тилежність прекрасного і реального, поета й суспільства, з'явля­ються його статті про життя і творчість Едгара По, які проливають світло на трагічний конфлікт письменника з американською дій­сністю («Едгар По, його життя і твори», 1856).

У віршах, написаних між 1852 і 1856 роками, поет доходить висновку, що зло панує у світі і що завдання мистецтва — пере­магати зло. І наступний його Твір — збірка «Квіти зла», видана у 1857 році,— стає «динамітною бомбою, яка впала на буржуаз­не суспільство Другої імперії».

Проти Бодлера, як за півроку до того проти Флобера, була порушена судова справа. Бодлера звинуватили у «грубому реа­лізмі, який ображає цнотливість». За опублікування «Квітів зла» автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300: франків. Вирок передбачав також заборону і вилучення Зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поетові банкрутством.

Але Бодлер продовжував працювати. Найважливішим худож­нім здобутком останнього періоду творчості поета стали 32 нових вірші, які увійшли до другого видання «Квітів зла» (1861) і «Ві­рші у прозі», видані посмертно. Більшість цих творів засвідчили розширення й поглиблення діапазону творчості Бодлера, адже творчість поета живилася не лише «усією його ненавистю» до буржуазії, але й «усією його ніжністю» до пригнічених.

Останні роки життя Бодлера перетворилися на пекло. Редак­тори періодичних видань відмовляються брати його статті та ху­дожні твори, як «неприйнятні для друку».

У квітні 1864 року поет іде до Бельгії, сподіваючись заробити гроші публічними лекціями. Але поліпшити свої справи йому не вдається —він ще більше заплутався у боргах. Самотній, хво­рий поет починає збирати матеріал для безжального викриваль­ного памфлету проти бельгійського міщанства, в якому мав намір показати завтрашній день Франції.

Наприкінці березня 1866 року Бодлера вразив параліч. Останні місяці життя він провів у клініці доктора Дюваля в Па­рижі, де 31 серпня 1867 року помер.

Бодлер був поетом, який особливо гостро відчував супереч­ності світу та людини. За словами О. Блока, своєю поезією він доводив, що і «у пеклі можна мріяти про вкриті снігом вершини». Усе це з надзвичайною силою, повнотою і яскравістю втілилося у головному творі Бодлера, збірці «Квіти зла».

Починаючи з 1857 року — року першого видання, «Квіти зла» постійно доповнювалися. Фактично ця книга створювалася поетом протягом усього життя і увібрала усе найкраще з його по­етичного доробку. Цим вона схожа на «Листя трави» В. Вітмена чи «Кобзар» Т. Шевченка.

«Заголовок-каламбур» (так визначав назву збірки сам автор) багатозначний, як і все у «Квітах зла». У віршах збірки втілені і суперечності епохи, і суперечності творчості самого Бодлера. Але назва збірки виражає передовсім основну концепцію поета, яку він формулював як «здобуття краси зі зла».

Антонімічність понять «квіти» і «зло», протиставлення від­чаю і пошуків ідеалу стають наскрізними в книзі Бодлера.

Основоположний структурний принцип збірки «Квіти зла» - романтичний. Це визначається контрастним протиставленням поета, який прагне до ідеалу, і жорстокого навколишнього світу. Домінантами, які організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають принцип контрасту, характерний для роман­тизму, і символіка. Як відомо, кожен художній образ тією чи іншою мірою є сим­волом, бо він не тільки щось безпосередньо відображує, а й сим­волізує ширше, істотніше, загальніше, як-от у сонеті, Бодлера «Відповідності»:

Природа — храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

Підмурків і колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права

Взаємного зв'язку невидимі закони.

(переклад Дм. Павличка)

Збірка «Квіти зла» складається із шести розділів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» та «Смерть». Перший, найоб'ємніший розділ збірки — «Сплін та ідеал». Це лірична драма, де ідеалові протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, якому притаманні скептицизмом, зневіра й туга. Цей душевний стан породжений дійсністю, адже бодлерівський сплін має реаль­ну суспільно-психологічну мотивацію. У вірші, який відкриває розділ «Сплін та ідеал», Бодлер дає своє пояснення цього стану: сплін. — це «найзліше Страховидло», яке «ні повзати не вміє, ні ревти», це «Хандра, що бачить плахи й страти».

Цікавий філософсько-естетичний цикл віршів першого розді­лу, Де Бодлер порушує загальні питання мистецтва. Так, напри­клад, вірш «Маяки» присвячений геніям живопису різних епох. Леонардода Вінчі, Рембрандт, Мікеланджело, Ватто, Гойя,— усі вони «маяки людства», які «засвічені мільйонами фортець». їх геній живе у віках, вони безсмертні й вічні, як вічним є прибій. Вони — «роду людського чесноти і могуть». Своєю величчю вони не дають поетові потонути у бурхливому життєвому морі.

Бодлер намагається визначити завдання поета, чий «сад спус­тошений громами і дощами», говорить про шляхи поета у буржу­азному суспільстві. Свою музу він називає «хворою» і «продаж­ною». В її очах «похмуро палахтить ненависть і тривога», а заробляючи на життя, вона повинна «співати... мольби й псал­ми суворі, не віруючи в них».

Становище поета в тогочасному суспільстві бачиться Бодлеру безправним і трагічним. Поет приречений на нерозуміння. Диво­вижне, воістину символічне втілення здобули ці думки у вірші «Альбатрос». Тут — усе символ: і Альбатрос — великий пре­красний сильний птах, і моряки, які спіймали його, щоб посмія­тися і познущатися з нього. Альбатрос — образ-символ поета. Бодлер називає птаха «королем блакиті». Йому, поетові, він співчуває, бачачи, як «волочаться за ним великі білі крила, як весла по боках розбитого човна». У руках моряків Альбатрос утратив свою силу й могутність: його «ходити по дошках природа не навчила». Але, попри увесь цей трагізм, у голосі автора немає приниженості. Навпаки, в останніх рядках вірша відчувається не лише гордість за поета, але й виклик тим, хто його принижує:

Поет, як Альбатрос — володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висота,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

Бодлер говорив, що з дитинства в ньому боролися два проти­лежні почуття: «жах життя» і «екстаз життя». І ця боротьба не­змінно призводила до духовної ізоляції поета. «Таке середовище не для поетів,— розмірковував він,— їм потрібна республіка духу, керована красою». Пристрасним пошукам краси присвяче­на більшість віршів збірки («Краса», «Гімн красі», «Запрошен­ня до подорожі»). Краса у Бодлера має різні вияви. Вона і «мрія з каменю» і «білість лебедів і серце з кришталю» («Краса»). У її погляді «покора і провина, і присмерк, і світання». Поет не розгадав природи краси, але бажає, щоб вона зробила світ не таким огидним:

Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоби тягар життя, о владарко натхнення, Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!

У своїх творах поет постійно використовував контрастні бар­ви, що вражали своєю парадоксальністю і незвичайністю. Поезія Бодлера об'єднує піднесене, майже безтілесне, з ницим, навмис­но грубим. Так, у вірші «Піднесення» він закликає поета:

Тікай же від земних міазмів якнайдалі!

В повітрі горньому своє очисть єство!

І сяйво пий, немов божественне питво,

Розлите в просторі, як почуття в хоралі!

Його вірші часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності. Але якщо поезія насичена образами суспільного й морального занепаду, то це не означає, що сама вона випромінює зло. Тим більше, що будь-який вірш Бодлера обов'язково несе віру та надію на краще. Про це свідчать слова самого поета: «...У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце, усю мою ніжність, усю мою віру... усю мою ненависть...»

«Квіти зла» — це здійснений із рідкісною послідовністю і за­вершеністю синтез значної епохи європейської поезії — епохи романтизму, й водночас це своєрідний пролог до іншої видатної поетичної епохи кінця XIX — початку XX століття. Тому невипадково Бодлера називають і пізнім романтиком, і поетом епохи імпресіонізму, і предтечею символізму.

Бодлер залишив порівняно невеликий творчий спадок: збірку «Маленькі поезії в прозі», книгу статей про мистецтво та літера­туру «Романтичне мистецтво», яка була видана посмертно. Бодлеру також належать чудові переклади поезії і прози Е. По, з яких почалася слава американського романтика в Європі. Але верши­ною творчості Бодлера залишається поетична збірка «Квіти зла», в якій схрестилися магістральні шляхи французької і всієї євро­пейської поезії.

ОСНОВНІ ТВОРИ: збірки «Квіти зла», «Маленькі поезії в прозі», книга статей «Романтичне мистецтво»;

ЛІТЕРАТУРА: 1. Импрессионисты, их современники, их соратники. Живопись. Графика. Литература.— М., Иск-во. 1976.; 2. Нельман М. Я. Шарль Бодлер. Судьба. Эстетика. Стиль.— М., Худ. лит„ 1979

Шарль Бодлер

Альбатрос

Перекладач: М. Терещенко

Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів

Серед нестримних вод розбурханих морів

Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,

Що люблять пролітать слідами кораблів.

На палубу несуть ясних висот владику.

I сумно тягне він приборкане крило,

Що втратило свою колишню міць велику,

Мов серед буйних вод поламане весло.

Мандрівник зборканий знесилено ступає!

Плавець повітряний незграбний і смішний!

Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,

А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Творчість Ш. Бодлера — явище, безперечно, складне. Вона належить до епохи пізнього романтизму (і де традиція) та називають попередником символізму (це — його новаторство).

Про романтичну спрямованість поезії ПІ. Бодлера свідчать його культ краси, визнання ним великої місії поета, протиставлення образу альбатроса (символ геніального Творця, всевладного на небі, в ідеальному, у творчості, й безпорадного на землі) жорстокості моряків (втілення вульгарності, бездушності обивателів, посередності): «Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає, а цей, дратуючи, кульгає, мов кривий» (переклад М. Терещенка). Таке трактування теми, вочевидь, пов'язане з обставинами особистого життя поета, який постійно конфліктував із буржуазним оточенням.

Вірш побудований на протиставленні небесного й земного, піднесеного й приземленого, красивого та потворного. Протистояння альбатроса несамовитій юрбі перетворює його на романтичний образ-символ Поета, який, підносячись до високого царства духу, свободи і творчості, приречений на страждання й нерозуміння у людському вирі життя.

Бодлер називає суперечності життя як естетичні категорії: прекрасне, потворне, комічне. Тому Альбатрос у нього «прекрасно-потворна істота», яка може бути і прекрасною (у небі), і потворною (на землі), і навіть комічною («незграба немічний ступає клишоного; прекрасний — в небесах, а тут — як інвалід» (у перекладі Д. Павличка)).

Альбатрос — великий морський птах із розмахом крил до 4 метрів.

Якою є тема вірша «Альбатрос»? (Стосунки поета й суспільства) У якій частині вірша міститься основна думка? Як ви її розумієте? Чому митець порівнює поета саме з альбатросом?

Знайдіть опис альбатроса у небі й на палубі. Порівняйте їх. Що символізують ці образи?

Яке символічне навантаження несуть образи матросів, моря? (Обивателі, натовп, суспільство; бурхливе море — життя)

Який основний художній прийом використано в поезії? (Антитеза)

Шарль Бодлер

Відповідності

Перекладач: Д.Павличко

Природа - храм живий, де зронюють колони

Бентежні стогони і неясні слова.

Там символів ліси густі, немов трава,

Крізь них людина йде і в них людина тоне.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

Їх зрівноважують співмірність і права,

Взаємного зв'язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них - захват розуму, в них відчуттям - хвала.

Аналіз вірша.

— Чи можна визначити тему вірша? (Чітко її визначити важко. Адже в поезії багато таємничого, інтуїтивного, підсвідомого.)

Якою у цьому вірші є позиція автора? (Автор закликає читачів долучитися до загадкової і непізнаної таємниці буття, відчути цілісність та єдність усього сущого. Кожен читач по-своєму може трактувати символи поезії, адже вони завжди багатозначні.)

Якою у вірші постає природа? («Природа — мудрий храм».)

У чому полягає особливість зображення світу в поезії? (У вірші багато зорових і чуттєвих образів. Автор передає звуки і запахи. Читач «відчуває» запах парфумів, «дух амбри, ладану, дух пижма і бензоя», «бачить» зелені луки, ліси, безкраї поля. Кожен має знайти свої «відповідності» і пізнати сенс буття.)

Визначте жанр поезії. (Сонет: 14 рядків, два катрени і два терцети. У кінці — основна думка: життя багатогранне і непізнане.)

Вечорова гармонія

(Перекладач Михайло Драй-Хмара)

Вечірній час прийшов. На кожній стебелині

вже квіти куряться, немов кадильний дим;

і звуки, й пахощі в повітрі голубім;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.

Вже квіти куряться, немов кадильний дим;

ридає скрипка десь, як серце в самотині;

меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;

сумна краса небес в спокої віковім.

Ридає скрипка десь, як серце в самотині,

зненавидівши те, що чорним звуть нічим;

сумна краса небес в спокої віковім,

пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...

Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,

шукає серце втіх в минулій світлій днині.

Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,

а слід горить в мені потиром золотим. .....

Аналіз вірша.

Які почуття викликає у ліричного героя вечір? (Вечір викликає у героя різні почуття та асоціації. Глибоке враження на нього справляють захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев.)

Як у вірші досягається відчуття гармонії? (За допомогою поєднання звуків та ароматів, почуттів і вражень.)

Прослідкуйте за особливостями мелодики. (Вірш дуже мелодійний. Ця мелодійність забезпечується повторами, прийомами асонансу (часте повторення звуків «о» та «у», що передають протяжність мелодії) та алітерації (багато сонорних звуків «м», «л», «н». Разом з тим часте повторення «р» вносить відчуття тривоги).)

Яку роль відіграє образ меланхолійного вальсу? (Це мелодія серця ліричного героя — меланхолійна, тобто сумна, дещо піднесена, але трагічна.)

Чи можете ви сказати, про що цей вірш? (Про невимовну тугу особистості, прагнення гармонії, недосяжність ідеалу, про життя і смерть.)

Яке значення має захід сонця, змальований у кінці вірша? (Кривавий зах_: сонця набуває символічного значення. Він уособлює душевні втрати, що завжди супроводжують життя людини. Але в останньому рядку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сяє, мов потир, твоє лице мені». Невипадковою є згадка про потир, адже кохання набуває ознак святості. Саме таким і є це почуття.)

Який прийом використовує автор у фіналі твору? (Прийом синтаксичного протиставлення: «Упало в кров свою світило життєносне, / Та сяє, мов потир, твоє лице мені».)

У вірші «Вечорова гармонія» відчувається якась недомовленість, незавершеність. І все це відбувається в душі ліричного героя. Перед нами приклад сугестивної лірики.

Сугестія — навіювання, спонтанний вияв емоцій.

Сугестивна лірика — жанрова група ліричних творів, яка спирається не на логічно оформлені зв'язки, а на асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емоційної сфери читача. Предметом зображення в сугестивній ліриці є духовна внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.

Поезія «Вечорова гармонія» має глибокий підтекст. Вірш демонструє тезу та про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, таємничим. У творі воєдино зливається Краса і Таїна, які символізують різні першоджерела. Так стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її почуттях. Подібна цільність є одним із проявів Ідеалу, способом утвердження духовної величі людини.

Естетичні погляди Ш. Бодлера

У своїй творчості ПІ. Бодлер розробляв принципи нового модерністського мистецтва. Він наголошував, що роль Краси у світі є надзвичайною. На його думку, мистецтво стає Прекрасним лише тоді, коли виражає почуття, пристрасті, мрію кожного. Прекрасним у мистецтві може бути будь-яка річ, будь-яке переживання, але таїну Прекрасного ніхто й ніколи так і не осягне. Таємниця співчуття — це теж ознаки краси. Бодлер завжди наголошував на тому, що досконале не може бути завершеним. Це означає, що справжній витвір мистецтва має знайти своє продовження в душі читача, викликати в нього певні переживання, почуття, змусити зазирнути в самого себе.

Головним для ліричного героя поета стали вже не конфлікти з дійсністю, а його внутрішні протиріччя. Окрім того, він силою уяви здатен творити новий світ власних бажань, марень і почуттів. Цей світ безмежний у власних проявах і до кінця не пізнаний.

Історія створення і структура збірки «Квіти зла»

Книга, що містить лише двісті сторінок невеликого формату, стала перлиною світової лірики.

Задум збірки визрів у 1846 році. Тоді цей твір мав називатися «Лімби», що означає «верхні кола пекла». Звичайно, виникають асоціації з Данте та його твором «Божественна комедія». Пеклом здавалося поетові сучасне життя, пекельні муки відчували як ліричний герой твору, так і сам автор. Але таку назву вже мала книга Теодора Верона. Письменник Іполит Бабу підказав іншу — «Les Fleurs du Mal» («Квіти зла»). Ця назва сподобалася Бодлеру, окрім того слово «le Mal» має ще й інше значення — біль. Саме так називалася нова збірка поета, що з'явилася 1 червня 1855 року і містила лише 18 віршів.

Назва твору виявилася напрочуд влучною і виразною, відбивала всі суперечності, які переживав поет.

Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі вони об'єднані за проблемно-тематичним принципом.

Вірші у збірці мають здебільшого двопланову структуру, але на першому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, а за ними ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи на символи. Символіка поета звернена до «реальної свідомості», спрямована глибоко й експресивно виразити суперечливе духовне буття особистості.

Сучасники не сприйняли книгу Ш. Бодлера, звинуватили його в аморальності, а проти автора було висунуте судове обвинувачення в «образі суспільної моралі» Навіть його мати не зрозуміла книги сина і приєдналася до думки критиків. Суі над поетом відбувся 20 серпня 1857 року.

Зазначимо, що в той же час судили й іншого письменника — Г. Флобера, автора роману «Пані Боварі». Але у Флобера був блискучий адвокат і митця виправдали. А Ш. Бодлерові присудили сплатити штраф у сумі 300 франків. Видавець його збірки теж мав сплатити штраф — 100 франків. Окрім того, суд вимагав виключення зі збірки шести віршів, увесь тираж заарештували.

Бодлер був у розпачі і переживав тяжку депресію. Він написав зворушливого листа імператриці з проханням зменшити штраф. Імператриця відгукнулася н сповідь поета, і штраф зменшили до 50 франків.

Напередодні Різдва 1857 року Ш. Бодлер писав: «Я кілька місяців перебуваю в полоні жахливої апатії, що порушила все... Самотність без підтримки й без роботи — жахлива річ...».

Пройшов певний час, доки Бодлер почав писати.

Як відомо, композиційну особливість структури збірки «Квіти зла» становить її двоплановість. Це стосується передусім основної частини «Сплін та ідеал», в якій утверджується божественна природа людини і ницість звичайного життя. Поет прагне злетіти вгору, його «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб піднятися в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але йому важко втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога — до Сатани.

Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка,— це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути в безодню людського відчаю й душевного мороку

Основоположний структурний принцип збірки «Квіти зла» є таким, що відповідає романтичному напряму. Це визначається контрастним протиставленням поета, який прагне до ідеалу, і жорстокого навколишнього світу. Домінантами, ще організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають принцип контрасту, характерний для романтизму, і символіка.

Кожен художній образ тією чи іншою мірою є символом, бо він не тільки щось безпосередньо відображує, а й символізує ширше, істотніше, загальніше.

Вірші Бодлера часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності («Падло»). Але якщо поезія насичена образами, котрі символізують суспільний і моральний занепад, це не означає, що сама вона випромінює зло. Навпаки, будь-який вірш Бодлера обов'язково несе віру та надію на краше Про це свідчать слова самого поета: «...У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце, усю свою ніжність, усю мою віру... усю мою ненависть...».

«Квіти зла» — це здійснений із рідкісною послідовністю та завершеністю синтез значної епохи європейської поезії — доби романтизму, й водночас своєрідній пролог до іншої видатної поетичної епохи кінця XIX — початку XX століття. Тому невипадково Бодлера називають і пізнім романтиком, і поетом епох імпресіонізму, і предтечею символізму.

«Квіти зла» вплинули на розвиток сучасної поезії. Французькі послідовники Бодлера — С. Малларме, А. Рембо. Сильний вплив Бодлера можна виявити у творчості австрійського поета Р.-М. Рільке.

Завдання

1. Вставте пропущені слова у текст телеграми, яку отримав Бодлер з-за кордону на підтримку його збірки «Квіти зла», з якої французьке правосуддя вилучило кілька віршів: «Я …… браво! З усіх моїх сил браво вашому могутньому талантові. …… вашу руку. Поет Віктор Гюго».

 (Слова для довідки: а) несу, вітаю; б) мовчу, роблю; в) кричу, тисну; г) пишу, подаю.)

2. Вивчити напам’ять вірш Ш. Бодлера «Альбатрос».
3. Знайдіть риси модернізму у вірші Ш. Бодлера «Альбатрос».