[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (37,0 Кb) ]

"І якщо поезії  у XX столітті судилося квітнути саме на моїй "Батьківщині, то я, наважуся сказати Завжди була радісним і правдив, свідком".

А. Ахматова

Анна АХМАТОВА

1889-1966

Видатна російська поетеса "срібної доби". У своїй витонченій, сповненій стриманої щирості ліриці вона з лише їй притаманною інтонацією відобразила надзвичайно широкий діапазон людських почуттів і переживань. Класична довершеність форми, зрозумі­лість, лапідарність і рідкісне почуття гармонії дають підстави вважати Ахматову одним із найвидатніших майстрів поетичного слова.

Основні твори: збірки "Вечір" (1912), "Вервиця" (1914), "Біла згр (1917), "Подорожник" (1921), "Біг часу" (1965 поема "Реквієм" (1935-1961), "Поема без героя" (1940-1965).

Анна Ахматова народилась 23 червня 1889 року у дачному передмісті Одеси в сім'ї морського інженера-механіка. Справжнє прізвище поетеси — Горенко; Ахматова — її літературний псевдонім. Дитячи роки поетеса провела в Царському Селі, куди переїхала сім У 1907 році Ахматова вступила до останнього класу Фундукліївської гімназії у Києві, відтак навчалася на юридичному відділенні київських Вищих жіночих курсів. Після одруження з видатним російським поетом-акмеїстом М. Гумильовим (1910) Ахматова ст студенткою Вищих історико-літературних жіночих курсів у Петербурзі. Саме у цьому місті й минуло майже все її життя. У 1911 -  1912 рр. поетеса відвідала Німеччину, Францію, Італію.

1910-20-ті роки. На крутозламі епох. Друкуватися Ахматова почала з 1907 року, пов'язавши свою творчість з акмеїзмом. "Одні йшли у футуризм, інші — в акмеїзм. Разом з моїми товаришами — Мандельштамом, Зенкевичем і Нарбутом — я стала акмеїсткою", — зга­дувала пізніше поетеса. У своїй ранній ліриці Ахматова, творчо сприй­нявши словесне мистецтво символізму, відмовилася від символістської містики та абстрактності, намагаючись передавати земний характер почуттів. Перші збірки поетеси є досить різними за своїми мотива­ми і характером: "Вечір" (1912) — це своєрідний поетичний щоден­ник; "Вервиця" (1914) — фрагменти трагічного світовідчуття лірич­ної героїні; "Біла зграя" (1917) — глибокі роздуми про тривожну крихкість і невизначеність сучасного світу. Внутрішній конфлікт поетеси з дійсністю, неприйняття і заперечення більшовицької сваволі відобразилися у збірках "Подорожник" (1921).

Саме у 1920-х роках доля Ахматової набуває трагічного забарвлен­ня. 25 серпня 1921 р. більшовики без суду розстріляли М. Гумильова. У 1925 році Ахматову виключили з ленінградського відділення Всеросійської Спілки письменників як "непролетарського" поета. У 30-ті роки поетесу звинувачують у "декадентських настроях" та "відриві від соціалістичного виробництва". У 1935 році потрапили до в'язниці її син Л. Гумильов і другий чоловік М. Пунін.

1930—50-ті роки: "Реквієм". Трагічним подіям особистого життя при­свячена поема "Реквієм". Ця пристрасна розповідь про страждання матері, що втратила сина, була опублікована в Росії лише у 1987 році, хоча основна частина тексту поеми (пролог, десять окремих фрагмен­тів та епілог) створювалася з осені 1935 року до весни 1940 року. З 1940 року Ахматова працювала над "Поемою без героя", у якій відображена не тільки цілюща атмосфера минулої "срібної доби", але й невідворотний та грізний рух часу. Під час Другої світової війни у творчості поетеси з'явилися громадянські мотиви (цикл "Ві­тер війни").

1946: постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звєзда" і "Ленінград".

У повоєнні роки розпочалася чергова кампанія проти "антирадянських" творів Ахматової. 14 серпня 1946 року у пресі з'явилася горезвісна постанова ЦКВКП(б) "Про журнали "Звєзда" і "Ленін­град", у якій "ідеологічно чужа" творчість поетеси була піддана анафе­мі. Президія правління Спілки письменників СРСР 7 вересня 1946 р.

ухвалила рішення про виключення Анни Ахматової з лав письмен­ницької організації. Натомість світова громадськість високо оцінила літературну творчість поетеси. У 1964 році в Римі їй була присуджена Міжнародна літературна премія "Етна-Таорміна" з нагоди 50-ліття поетичної діяльності та за книгу вибраних творів, видану в Італії. Цього ж року, 15 грудня, Оксфордський університет (Англія) при­своїв Анні Ахматовій ступінь почесного доктора літератури.

Померла поетеса 5 березня 1966 року в м. Домодєдово Московської області.

Поезія Анни Ахматової

"У спогадів є три епохи ", — сказала якось Анна Ахматова в одному із віршів. І сама її довга і драматична творча доля також перебуває приблизно у трьох різних біографічних колах.

Перше з них, початкове, позначене "Вечором ", "Вервицею" і "Бі­лою зграєю", охоплює дореволюційний період. Основні художні прин­ципи, притаманні Ахматовій, склалися саме у ті далекі роки і були дуже близькими до російської поетичної класики (Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев). Ім'я молодої Ахматової тісно пов'язане з акмеїзмом, їв поезіях "Вечора" і "Вервиці" можна легко знайти ту предметність обрисів, про яку писали у своїх маніфестаційних статтях теоретики акмеїзму. Споріднювала поетесу з акмеїзмом і чіткість зображення зовнішньої обстановки, інтер'єру, навіть своєрідна стереоскопічність зображення, коли добре видно кожну деталь, кожен штрих, а також психологічна мотивованість усіх вчинків і переживань, повна об'єктив­ність внутрішніх переживань.

Друге творче коло значно триваліше у часі: якщо літературна діяль­ність Ахматової до революції тривала близько восьми років і її перебіг був дуже інтенсивним, з різкими змінами настроїв і самого звучання вірша, то одразу ж після революції і аж до початку 30-х років вона переживала внутрішньо замкнутий і непомітний для читача творчий процес. На початку цього періоду в Ахматової виходить дві книги — "Подорожник ".

У 30-ті роки твори Ахматової залишались невідомими для читача і для суспільства. Творчий розвиток поетеси цього періоду увінчався наприкінці 30-х років декількома зразками політичної лірики, а також знаменитою поемою "Реквієм". Ахматова озирається у цій поемі на пройдений життєвий шлях; під перехрещеними променями "непокірної совісті" вона переглядає і переоцінює минуле, знову долучаючись до високого і чистого образу Вітчизни. Тут, по суті, як у зародку, уся майбутня "Поема без героя " з її пристрасною переоцінкою і переглядом прожитого. Навіть деякі елементи образності, як, наприклад, багатодзеркальна відображеність, що розкришила долю героїні на багато тіней, і постать безсонної Смерті, і, головне, така несподівана на цьому фоні мелодія віри, що виникає мовби з мороку, — все це передба­чало знамениту згодом поему. "Реквієм "Ахматової залишився справж­нім народним твором, не лише тому, що він відобразив і виразив вели­ку народну трагедію, але й завдяки своїй поетичній формі, близькій до народних голосінь.

Поезія Ахматової років війни і післявоєнного періоду становить третє коло її творчої біографії. Улюблена ахматівська думка, що склала серцевину її пізнішої філософської лірики, думка про безсмертя незнищенного людського життя, вперше виникла і укріпилась уроки війни. Характерною особливістю лірики поетеси цього періоду є дивне за своєю несподіваною органічністю суміщення уній двох поетичних масштабів: це, з одного боку, загострена увага до найдрібніших проя­вів життя, а з іншого — відчуття вічності.