[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (46,0 Кb) ]

Із лірики періоду Другої світової війни

ПОЛЬ ЕЛЮАР   

 (1895-1952)

Поль Елюа́р (14 грудня 1895, Сена-Сен-Дені — 18 листопада 1952, Париж) — французський поет. Ежен Еміль Поль Грендель народився у містечку Сен-Дені неподалік від Парижа. Його батько, Клемент Грендель, був бухгалтером, мати Жанна - кравчинею. Клемент Грендель, що володів менеджерським талантом, створив власну фірму з продажу нерухомості, яка швидко стала процвітати. У 1909 р. Ежен Грендель, будучи гарним учнем, вступає до вищої початкової школи. У 1912 році Ежен Грендель отримує атестат. У нього були слабкі легені. На канікулах він разом з матір'ю відправляється в швейцарські гори подихати чистим повітрям. У грудні лікарі ставлять йому діагноз легеневого туберкульозу. Ежен змушений припинити навчання. Він їде в санаторій, розташований в Клавадель (Швейцарія), де і перебуває аж до лютого 1914 року. Там він знайомиться і закохується в молоду російську дівчину, Олену Дмитрівну Дьяконова. Він дав їй прізвисько Гала. Ежен пише свої перші вірші. У 1913 році, 1 грудня він публікує за свій рахунок, за фінансової підтримки з боку батька, невелика збірка перших віршів під заголовком «Розваги, П'єро, п'ять кіл кожної молодої людини». Цей збірник підписаний ім'ям Поля-Ежена Гренделя. У 1917 р. Поль Елюар і Гала одружилися, через рік у них народилася дочка Сесіль.

Поет брав участь в Першій світовій війні як санітар у шпиталі, на фронті він написав збірку віршів, вперше підписавшись ім'ям Поль Елюар. У 1918 р. його «відкрив» Жан Полан, він же познайомив його з Бретоном, Арагоном, Максом Ернстом. Разом з ними Елюар став одним із засновників дадаїзму, а потім сюрреалізму. У 1923 р. порвав з дадаїзмом, 1926 р. разом з іншими сюрреалістами вступив в комуністичну партію, а в 1933 р. був виключений за антирадянські вислови.

 У 1929 р. Поль Елюар зустрічає Сальвадора Далі і з ним же пізніше знайомить свою дружину. Гала приймає рішення піти від Елюара до Далі, який з цієї нагоди написав «Портрет Поля Елюара». Далі висловився про це так: «Я відчував, що на мене покладений обов'язок відобразити лице поета, з Олімпу якого я викрав одну з муз».

Напередодні публікації збірки «Вмирати тому, що не вмираєш», про яку Поль Елюар сказав, що це буде його остання книга, він, не попередивши нікого, відправився в подорож навколо світу, яка тривала сім місяців. Під час громадянської війни в Іспанії Поль виступав проти франкістського руху. В ті роки він зблизився з Пабло Пікассо; саме картина художника «Герніка» надихнула Елюара на написання поеми «Перемога Герніки».

На початку Другої світової війни Поль влаштувався в Парижі і почав активну боротьбу проти нацистів, що окупували Францію. Він писав вірші, щоб підтримати дух партизан у роки Опору. Працював у підпільному видавництві, випускаючи разом з Луї Арагоном і Жаном Еффелем антифашистські сатиричні листівки. Листівки з текстом одного з найзнаменитіших творів Елюара «Свобода» були скинуті англійськими літаками над Францією. У 1942 р., вже в підпіллі, він був знов прийнятий в комуністичну партію.

Поль Елюар подорожував по всьому світу, беручи участь в різних конгресах, присвячених миру, і як представник руху сюрреалістів. У 1950 р., у Варшаві, він був присутній при створенні Всесвітньої Ради Миру. У лютому 1952 р., поет представляв французьку культуру на ювілеї Віктора Гюго в Москві, того ж року став лауреатом Міжнародної премії миру. 18 листопада 1952 р. Поль Елюар помер від інфаркту, похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Визначальним у творчості Поля Елюара був вірш «Свобода», написаний на початку 1942 p., надрукований у збірці «Поезія і правда» під назвою «Єдина думка». Твір Елюара майже блискавично облетів усю Францію, його переписували у багатьох примірниках і підпільно розповсюджували, читали під час конспіративних зібрань.

М. Балашов, дослідник поезії Елюара, так визначає ідейно-художні особливості цього вірша: «Поет наважився двадцять разів повторити у тексті одну-єдину синтаксичну конструкцію, яка неодмінно закінчується словами: «Я ймення твоє пишу». Це багаторазове повторення і широкий, що на перший погляд може видатися випадковим, діапазон уявлень, почуттів і речей, на яких поет накреслив слово «свобода», художньо виправдані і необхідні. Адже йшлося про свободу, а під час окупації це була та найважливіша спільна заповітна «єдина думка», до якої патріотів з різних соціальних верств, різного віку та характерів вели найрізноманітніші асоціації ідей; думка, для якої жодне повторення не було зайвим».

Поль Елюар

Поезії

Перекладач: М.Москаленко

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

Мова

Моя краса легка, і це вже радість.

Я ковзаюсь дахом вітрів,

Я ковзаюсь дахом морів.

Я вже сентиментальна,

Вже без поводиря.

Уже не рухаюсь шовково по дзеркалах,

Я занедужала камінням і квітками.

Люблю візерунки у хмарах,

Люблю надхмар'я в леті птахів.

Я стара, але тут я прекрасна,

І тінь, яка зійшла з глибоких вікон,

Береже вечорами чорне серце моїх очей.

Найперша в світі.

***

Присвячується Паблові Пікассо

Ти — бранка рівняви, безумна. Над тобою

Сховалось сяєво, на небосхил поглянь:

Заплющив очі він, щоб осягти твій сон,

Він одяг твій запнув, щоб ретязь твій розбити.

Там, де загрузнули колеса,

Сміється віяло невтримно.

Серед сплетінь зрадливих трав

Тьмяніють відблиски доріг.

Отож, чи ринеш ти у хвилі,

Де кораблі — мигдальні зерна

В твоїх долонях теплих, ніжних,

Або ж у кучерях твоїх?

Чи не поринеш ти між зорі?

Далека, ти до них подібна,

Ти в їхньому гнізді вогненнім

Живеш, і множиться твій спалах.

Забито ранку рот — єдиний рветься крик,

І сонце кружеля й пульсує під корою.

Воно зупиниться у тебе на повіках:

Єдині день і ніч, коли ти, ніжна, спиш.

***

Земля вся синя, ніби апельсин,

Оман уже нема, слова правдиві,

Вони вже не співати нам дають,

А тільки розумітися в обіймах.

Шаленці — і міцний кохання потиск,

Вона — й її уста злились з моїми,

Всі усміхи, всі таємниці,

Й одіння того поваб зримий,

Що вкрило голизну її.

Вже оси зелено цвітуть,

В ранкової зорі на шиї

Виблискує намисто вікон,

Під крилами сховалось листя;

Всі ласки сонячні — твої,

І сонце геть по всій землі

Верстає шлях твоєї вроди.

Ми є

Ти бачиш як вогонь вечірній виходить зі своєї шкаралущі

Бачиш у свіжість занурений ліс

Бачиш голу рівнину в оправі повільного неба

Сніг високий як море

І море високе в блакиті

Досконалість каміння ласкаві гаї потаємна підмога

Ти бачиш так само золоту меланхолію міст

Ввічливість тротуарів

Площу з усміхненим монументом самотності

І кохання єдину оселю

Ти бачиш звірів

Лукавих двійників рокованих на жертву одне одному

І невинних братів серед плетива тіней

У кривавій пустелі

Ти бачиш чудову дитину що грається сміючись

Вона легша за пташку

На кінчику гілки

Ти бачиш краєвид із присмаком оливи та води

Немає там скель а земля віддає свою зелень літу

Й те щедротно встеляє плодами її

Виходять жінки зі своїх старовинних свічад

І приносять тобі свою юність та віру в юність твою

Й одна з них у покриві сяйва що вабить тебе нестримно

Тобі потай велить щоб без себе ти бачив цей світ.

***

Свобода

На зошитах моїх шкільних

На парті на корі дерев

На пісковинах на снігах

Пишу твоє ім'я

На друкові всіх сторінок

На білині всіх сторінок

На попелі крові камінні

Пишу твоє ім'я

На позолочених малюнках

На бойовій вояцькій зброї

На імператорській короні

Пишу твоє ім'я

На нетрищах і на пустелях

На гніздах на рослинах дроку

На відгуку свого дитинства

Пишу твоє ім'я

На чудесах усіх ночей

На найбілішім хлібі днів

На заручанні зим і весен

Пишу твоє ім'я

На кожнім клаптику блакиті

На ставі пліснявому сонці

На плесі місяця живого

Пишу твоє ім'я

На виднокрузі на полях

На крилах перелітних птахів

На вітряку що меле тіні

Пишу твоє ім'я

На кожнім подиху світання

На морі на човнах і суднах

На божевільному бескеті

Пишу твоє ім'я

На білій піняві хмарин

На поті душної грози

На зливі тьмяній і рясній

Пишу твоє ім'я

На мерехтливих силуетах

На передзвонах кольорів

На істині незаперечній...