 [Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (53,0 Кb) ]
З АВСТРІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 До глибин Речей
"...Мистецтво — це ріг завелика, і заважка, і задовга для одного життя, і ті, хто доживає до глибокої старості, все ще залишаються початківцями в ньому."
Р.М.Рільке
Райнер Марія РІЛЬКЕ
1875-1926
Австрійський письменник, один із найвидатніших поетів у німецькомовній літературі XX ст. У його творчості поєдналися риси символізму, імпресіонізму і неоромантизму. Рільке як поет-філософ знищив кордони між речами, природою та людськими станами й абстрактними поняттями. Жоден з європейських поетів початку XX ст. не відчував так болісно, як Рільке, дегуманізацію суспільства, відчуження людини і "неприродність її життя". "Основну ж причину цих явищ він вбачав у тому, що сучасна людина втратила відчування нескінченності буття і своєї єдності з ним, здатність розуміти речі..." (Д.Наливайко)
Основні твори: поетичні збірки "Книга годин" (1905), "Книга картин" (1906), "Нові вірші" (1907-1908), "Сонети до Орфея" (1923), "Дуїнянські елегії" (1923); роман "Записки Мальте Лаурідса Брігге" (1910).
Поет народився 12 грудня 1875 року у Празі (Чехія) в німецькомовній сім'ї. Коли йому було дев'ять років, мати розлучилася з чоловіком, залізничним службовцем, і переїхала з сином до Відня. Сподіваючись домогтися високого суспільного становища, у 1886 році юний Рільке вступив до кадетської школи. Проте незабаром, через слабке  здоров'я, він був змушений відмовитися від військової кар'єри і продовжував навчання у ремісничому училищі в Лінці.
1890-ті роки. Початок творчості. Першу поетичну збірку Рільке видав у 1894 р. ("Життя і пісні"). Ця збірка позначена сильним впливом модного тоді натуралізму, а відтак її важко вважати оригінальним поетичним явищем.
Завдяки фінансовій підтримці дядька юнак здобув середню освіту, одержав атестат зрілості і у 1895 році переїхав до Праги, де вивчав філософію, німецьку літературу та історію мистецтв. Проте невдовзі він покинув університет, твердо вирішивши стати письменником. Гучну славу (особливо серед патріотично налаштованої молоді) Р.М.Рільке здобув опублікувавши поему в прозі "Пісня про любов і смерть корнета Крістофа Рільке" (1899). "Корнет" став несподіваним подарунком однієї-єдиної ночі, осінньої ночі, я написав його за одним заходом при двох свічках, що мигтіли від нічного вітру; хмари, що пливли, затуляючи місяць, викликали його, а сюжет за кілька тижнів перед тим мені навіяло перше знайомство з деякими родинними документами, що дісталися мені в спадщину" — занотував поет у щоденнику.
1903 р. Зустріч з Роденом. Навесні 1898 року Рільке поїхав до Італії і протягом місяця жив у Флоренції, вивчаючи мистецтво італійського Відродження. Новий етап у духовному і творчому житті поета розпочинається з середини 1902 року у Парижі. До столиці Франції поет прибув з цілком певною метою — "дивитися картини, познайомитися з Роденом і надолужити незліченно багато з того, що пройшло повз мене у моїй самотності".
Зустріч зі знаменитим скульптором О. Роденом змінила світогляд поета. Лірика Рільке стає надзвичайно предметною. "Реальні речі" у його віршах перетворюються на "речі мистецтва". Нова концепція творчості найповніше втілилася у "Книзі картин" та збірці "Нові вірші". Рільке прагне розглядати речі так, як це робить художник, намагаючись зобразити їх на полотні. Споглядання обраних предметів поет поєднує із суб'єктивними переживаннями, щоб зв'язати в одне нерозривне ціле зовнішній і внутрішній світи.
1905 р.: "Книга годин". Подією у літературному житті Європи стала поетична збірка "Книга годин". Перші дві її частини ("Про чернече життя" і "Про паломництво") тісно пов'язані з образами України та Росії (Рільке побував тут двічі — у 1899 і 1900 рр.). У "Книзі годин" поет "шукає" свого Бога, шукає серед нічної тиші, самотності та смирення. Бог Рільке — Бог присмерку і пітьми, але він допомагає ліричному героєві вирішити пекучу проблему, відповісти на запитання про те, що є річ — річ (предмет) породжує слово, і скільки речей, стільки й слів.
Третя частина "Книги годин" створена під враженням від поїздки у Париж, "місто, де люди не живуть, а помирають". Тема смерті стає для поета провідною.
Згодом Рільке багато подорожує, зупиняючись, здебільшого, у своїх покровителів та поціновувачів поезії. Під час Першої світової війни Рільке працював у Віденському воєнному архіві. Починаючи з 1921 року, він мешкав у замку Мюзо (Швейцарія), наданому у його розпорядження меценатом Вернером Рейнхардтом.
1911—1923 рр.: "Дуїнянські елегії", "Сонети до Орфея". "Головним твором свого життя" назвав Рільке поетичний цикл "Дуїнянські елегії", до якого увійшли десять пісень, написаних вільним віршем. "Дуїнянські елегії", як і "Сонети до Орфея", відображають становище людини у світі та її відчай. І водночас вони є своєрідними поетичними заклинаннями, які фіксують дійсність у мові і таким чином рятують та зберігають її.
"Два поетичних цикли "Сонетів до Орфея" в неканонічній сонетній формі Рільке створив у лютому 1922 року. В сонетах Орфей стає уособленням поезії, її високої місії, яка полягає у подоланні відчуженості людини, уречевленості життя. Разом з тим, Орфей в сонетних циклах Рільке — це уособлення й самої стихії життя, його вічності й незнищенності." (Д.Наливайко)
Наприкінці 1923 року здоров'я хворого на лейкемію Рільке різко погіршилося. А 29 грудня 1926 року поет помер.
Про поезію Р. М. Рільке
Рільке найвищою мірою була притаманна динамічність, постійний рух думки й творчості, поетики й стилю. Не випадково зарубіжні дослідники так багато писали й пишуть про "протеїзм " поета, який унеможливлює "закріплення" його за певною художньою течією чи школою, ато й за певним типом художнього мислення та вираження.
Творчість Рільке розпочиналася в другій половині 90-х років минулого сторіччя, коли в німецькомовних літературах значного поширення набув неоромантизм, і розвивалася на першому своєму етапі врічищі цього напряму.
Не випадково пізніше він більш ніж стримано ставився до своїх поетичних збірок другої половини 90-х років і навіть зрікався їх. Не входячи тут в аналіз згаданих збірок, виділю лише одну їхню тенденцію, яка виявилася плідною в процесі подальшого творчого розвитку Рільке та еволюції його естетико-художньої думки. Це інтерес до народного життя і фольклору, прагнення знайти в народному світосприйманні й творчості певну світоглядно-естетичну опору й джерело мистецтва.
Подією принципового значення стали для Рільке дві його подорожі в Росію, що відбулися в 1899 і 1900 роках, знайомство з її народним життям і культурою. Слід зазначити: те, що Рільке називав своїм "російським досвідом", "основою переживання й сприймання світу", грунтувалося не тільки на його власне російських, але значною мірою й на українських враженнях. "Жадоба реального", яка пробуджується у Рільке під час мандрів по Росії та Україні, спершу отримує романтично-універсальне вираження у збірці "Книга картин" (до речі, навіяній передусім Києвом). Поетові необхідно ще було пройти школу нового французького мистецтва, школу Родена й Сезанна, щоб ця жадоба знайшла більш концентроване й водночас більш адекватне, матеріалізоване втілення в "Нових поезіях " з їхньою одухотвореною предметністю образів і їхньою динамічною пластичністю.
Умонастрої пізнього Рільке, його мистецькі ідеали найповніше виразилися удвох поетичних циклах— "Дуїнянських елегіях" і "Сонетах до Орфея ". Тут досягає концентрованого вияву сприйняття сучасності як світу зречевленості й дегуманізації, котрий остаточно втрачає свій справжній "людський зміст".
Основну тему "Дуїнянських елегій" можна визначити як тему трагізму становища людини у світі, що опинився на грані повної дегуманізації. На це вказував сам Рільке в листі до польського перекладача В. Гулевича, який є цікавим автокоментарем до "Дуїнянських елегій ".
Та водночас у пізніх циклах виразнішим стає і прагнення Рільке чинити опір процесам відчуження і дегуманізації за допомогою поетичного слова, яким він досконало володів. У цій протидії поет схильний тепер вбачати ледве не основне призначення мистецтва, його найістотнішу функцію в сучасному світі. В "Дуїнянських елегіях" говориться про те, що поезія має пробиватися крізь "видимість життя" до його цілющих глибинних джерел, рятувати "справжні речі", в яких сконденсувалася людська сутність, досвід і культура людства, від поглинення механічною цивілізацією шляхом їх "перенесення" в духовний світ мистецтва.
Гуманістичні сподівання Рільке виразніше звучать у "Сонетах до Орфея", котрим у цілому притаманний більш оптимістичний (життєствердний характер. Образ Орфея, давньогрецького міфічного співця, який своїм співом скоряв людей, звірів, усю природу, здавна приваблював поета, а в пізній його творчості став символом високої місії митця. Орфей — це сила мистецтва, що сприяє перетворенню хаосу в космос — світ причинності й гармонії, форм і образів, справжній "людський світ".
(За Д.Наливайком).
ОСІННІЙ ДЕНЬ
Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.
Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.
Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде в парк брести
уздовж алей по листю ворушкому.
Переклав М.Бажан
Слова убогі і щоденно вжиті,-
я їх люблю, непишні ці слова.
Я їх здоблю в барви розмаїті,
і радість в них пробудиться жива.
Своє суття, яке в собі сховали,
нам радо являть, світлі і ясні;
вони ніколи співом не бували,-
тож ввійдуть трепетно в мої пісні.
Переклад М. Бажана
ОРФЕЙ, ЕВРІДІКА, ГЕРМЕС
Була це душ копальня дивовижна, — у ній, як жили тихих срібних руд, тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням струміла кров, що до людей пливла, тяжким порфіром в тьмі вона здавалась. Ото й увесь багрянець.
Там були урвисті скелі, і ліси безлюдні, і зведені над пусткою мости, і той сліпий, великий, сірий став, що над своїм глибоким дном повиснув, як небо дощове над краєвидом. І поміж піль, полога і сумирна, виднілася бліда стяга дороги, простелена, мов довге полотно.
Дорогою цією йшли вони...
| 
