 [Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (1,0 Мb) ]
З англомовної літератури
 Томас Стернз Еліот (1888—1965)
Один із найпомітніших поетів ХХ ст., який оновив принципи англомовного віршування, лауреат Нобелівської премії 1948 р. «за видатний новаторський внесок у сучасну поезію». Також відомий як драматург, літературний критик, історик літератури. «Еліот — це світова фігура вражаючих розмірів», — так оцінив його працю критик Г. Мур. Він утверджував морально-естетичні цінності в умовах сповненого трагізму ХХ ст., передавав відчуття людини, яка пережила Другу світову війну і ступила на «спустошену», «безплідну» землю, ввійшла у світ «без Бога». Основні проблеми творчості Еліота — трагізм існування і криза духу, породжені антигуманною цивілізацією, у прогрес якої він не вірив.
Народився Т. С. Еліот 26 вересня 1888 року в м. Сент-Луїс, штат Міссурі, США, в заможній родині. Одержав пуританське виховання в дусі суворої самодисципліни й витримки. У 1910 р. закінчив філософський факультет Гарвардського університету. Відчутно вплинули на нього лекції та семінари філософа І. Беббіта, що заперечував цінності тогочасної цивілізації і традиції романтизму, яким Т. С. Еліот захоплювався в юності. Під їх впливом звернувся до класицизму з його унормованістю, зацікавився поезією символізму. Його улюбленими авторами були Ш. Бодлер, А. Рембо, С. Малларме.
Перша світова війна застала Еліота в Оксфорді, де він завершував роботу над дисертацією з філософії, що спонукало його назавжди залишитися в Англії. Як поет дебютував у 1915 р. в чиказькому журналі «Поезія». У 1917 р. видав першу збірку віршів «Пруфрок та інші спостереження», яку частина критиків оголосила геніальною, а частина — нісенітницею. Світова слава прийшла до Еліота після публікації поеми «Спустошена земля» (1922). Цим твором відкривався перший номер часопису «Крайтеріон», який видавав поет до 1939 р. Певними сходинками на шляху становлення поетичної майстерності Т. С. Еліота стали сюїти «Попельне середовище» (1930) і «Чотири квартети» (1943). У 1935 р. опублікував віршовану п’єсу «Вбивство в соборі», за якою згодом були видані «Возз’єднання сім’ї» (1939), «Вечірка з коктейлями» (1950), «Особистий секретар» (1954), «Державний діяч похилого віку» (1959).
У 1927 р. він прийняв британське громадянство і перейшов із протестантства у католицизм. У релігії вбачав силу, здатну врятувати культуру. Він сконструював модель культури, незалежної від об’єктивного часу. Новітня епоха здавалася йому антиестетичною. Вину за культурну безплідність доби покладав на цивілізацію і прогрес. Його модель художнього мислення, будучи етапною і еталонною для модернізму, пізніше не знайшла свого продовження.
Лекції Т. С. Еліота з проблем літератури і культури збирали величезні аудиторії: в 1956 р. на стадіоні в Міннеаполісі (США), в 1958 р. — у Римі. Філософська глибина і художня виразність поетичної манери стали передумовами ставлення до Т. С. Еліота як найвидатнішого англомовного поета ХХ ст. У 1948 р. був удостоєний Нобелівської премії. Помер Т. С. Еліот 4 січня 1965 року в Лондоні.
Складність сприйняття творчості Еліота
Зрозуміти вірші англійською цього автора непросто, як і переклад його творів. Справа в тому, що Еліот є елітарним поетом. Його твори не просто являють собою абсолютно нове в світовій поезії. У своїй творчості Томас не топтати на місці. Він постійно звертався до вирішення все нових і нових художніх проблем. Навмисна елітарність, авангардистський характер творчості цього автора призводять до того, що його твори непрості для сприйняття. Перша трудність полягає в складній філософічності. Автора займають корінні питання людського буття. Еліот звертається у своїй творчості до новітніх естетичним і філософським концепціям. Він не просто здійснює їх художню ілюстрацію. Поет сам намагається знайти вирішення тих чи інших проблем. Друга складність полягає в тому, що особливу роль у його творчості відіграють відгомони, недомовки, натяки тощо. Це дозволяє поетові зіштовхнути в своїх творах культуру різних народів і часів, не просто відобразити сучасні уявлення про світ, а й позначити їх зв`язок з іншими явищами культури, з минулим. Тому в виданнях творів цього автора зазвичай даються докладні коментарі. Третя особливість творчості Еліота, яка ускладнює його розуміння, полягає в великому значенні, яке поет приділяє формі. Наприклад, твір "чотири квартета" володіє чіткою мелодійної схемою, яка була підказана Еліоту його розумінням Бетховена (точніше, пізніх його квартетів). Можна було б довго говорити про особливості творів Еліота. Однак в одній статті неможливо охопити це значне і на рідкість оригінальне явище мистецтва. Принципово важливим є те, що для Томаса Еліота складність не була самоціллю. Вона була відображенням різноманіття і нестандартності поетичних проблем, які він ставив і вирішував.
 Книга про кішок. Але не завжди Т. Еліот складний, не завжди його творчість елітарна. Це, можливо, дещо несподівано, але і домашні тварини цікавили такого поета, як Томас Еліот. Кішки стали головними героями його відомої збірки віршів, що вийшов в 1939 році ("Популярна наука про кішок…"). Твори, включені в нього, були створені в 1930-х роках. Вони написані для хрещеників Томаса Еліота. В даний час цей збірник є, мабуть, самою відомої в світі книгою про кішок. Його знає кожен любитель цих тварин. Велику частку популярності збірки приніс мюзикл "Кішки" Е. Л. Веббера, поставлений за його мотивами.
Джерело: http://uhaptarew.ru/che/335-poet-tomas-eliot-biografija-tvorchist.html
Літературна творчість Томаса Стернза Еліота
Рання лірика Т. С. Еліота — своєрідний посібник з художніх відкриттів модерністської поезії. Насамперед вона разюче відрізняється від описової, чуттєво-романтичної поезії. Як і його вчителі — Бодлер і Рембо, — Еліот — поет сучасного міста, йому не притаманне захоплення сільською природою, яке було характерним для поезії ХІХ ст. він байдужий взагалі до будь-якої сентиментальності, він — принциповий прихильник поезії інтелектуальної. За його висловом, «поезія — це не вихлюп емоцій, а втеча від них». Однак не варто сприймати це висловлювання у тому розумінні, що Еліот закликав позбутися емоційної сфери і обмежити поета сферою раціональною, сферою чистого інтелекту.
Ірраціональне, на думку Еліота, є джерелом поезії. Автор мусить пропустити емоції крізь розум і звичайне почуття передати так, щоб його словесне вираження вразило читача.
Контекст тверджень про загальну деградацію культури під тиском цивілізації доводять назви його ранніх поем: «Спустошена земля» (1922), «Порожні люди» (1925) та ін. Особливо сильно ця тема звучить у творі «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока» (1917).
РАНОК БІЛЯ ВІКНА
Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи
В кухнях підвальних уздовж вичовганих
тротуарів, -
Зрозумілі мені душі смутні покоївок,
Що проросли без надії за ворітьми.
Коричневі хвилі туману набігають на мене
Круговоротом облич на дні вулиці,
Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,
Безпричинну усмішку, що висне в повітрі
I щезає над низкою дахів.
Перекладач: Максим Стріха
Порожні люди
I
Ми люди порожні,
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось
I мозки солом'яні хилим.
Як шелести, шепоти наші
Тихенько й подібно
Тріщать шарудінням безсилим,
Як вітер в сухій ковилі,
Як лапки щурів на побитому склі
У нашій коморі.
Цей контур без форми, без кольору тінь,
Сила збезвладнена, жести без рухів;
О ті, що увійшли,
З відкритим поглядом у сонне царство смерті,
Згадайте нас - але обов'язково -
Не безсловесні душі пригадайте -
Спустошених
випханих людей.
II
Я не відважусь зустріти очі в снах
У приспаному царстві смерті.
Їх тут немає:
Тут за очі править
Блиск сонця на пощербленій колоні,
Там дерево хитається,
I голос
Там виникає з вітровіння,
Іще величніший та дальший,
Аніж зоря у небі голім.
Дозволь мені не наближатись
У соннім королівстві смерті.
Дозволь, я збережуся
I збережу всі машкари свої,
Ці шкіри зі щура та крука й схрещені кістки -
Пересторогу,
Щоб вестися, як вітер в полі,
Не наближатися, -
Ми стрілись не востаннє
У царстві присмерку.
III
Країно мертва,
Кактусовий краю,
Де ідоли камінні
Підвелися, щоб прийняти
Моління із долоней у мерця.
Вгорі - зоря вмирає миготливо.
Чи виглядає все подібно
У іншім королівстві смерті?
Прокидаємося самотньо
В годину, коли
Тіла нам проймає чулість,
Уста поцілунків прагнуть
Та мають складати моління каменю.
IV
Очі не тут.
Тут немає очей
В долині, де гинуть зорі,
В порожній долині -
Зламаній щелепі королівств наших минулих,
В останньому з місць зустрічей
Ми зійдемось,
Притишуючи кроки,
Там, де потоки струмують широкоплинно.
Невидющі, доки
Очі в нас не воскреснуть,
Як одвічна зоря,
Чи троянда зі ста пелюстками.
В королівстві присмерку й смерті
Єдина надія
Порожніх людей.
V
Обтанцюймо кактус колом
Кактус колом кактус колом
Обтанцюймо кактус колом
О п'ятій годині ранку.
Між думкою
Та дійсністю
Між наміром
Та дією
Падає Тінь
Це ж бо царство Твоє
Між задумом
I твором
Між почуттям
Та відгуком
Падає Тінь
Життя отаке довге
Між бажанням
I спазмом
Між можливістю
Та існуванням
Поміж суттю
Та між приниженням
Падає Тінь
То королівство Твоє
Для Тебе Життя
Для Тебе то
Світ кінчається саме так
Світ кінчається саме так
Світ кінчається саме так
Не вибухом, а вищанням.
Перекладач: Віталій Коротич
Суїні серед солов'їв
Ой, горе! Вразили мене на смерть!*
Горила Суїні** розставив коліна,
Руки впустив, регоче без тями.
Зебра на вулицях роздулась -
Стали з пасмуг жирафині плями.
Кола місяця штормового
На захід плинуть, аж до Ла-Плати.
Смерть і Ворон ширяють вгорі,
А Суїні вартує ворота рогаті.
В імлі Оріон із Псом,
Принишкли морів пустині;
Дама в іспанськім плащі,
Моститься на коліна до Суїні,
Падає, скатертину тягне,
Перекинула чашку з кавою;
На підлозі сіда зручніш,
Позіхає, панчоху підтягує;
Кавою облитий, сахнувсь
Аж на підвіконня, та змовчав;
Гарсон несе бананів, цитрин,
Фіг та з теплиці овочів;
Двоногий мовчун окавлений
Міркує, як би-то збігти;
Рахіль, вроджена Рабінович,
До грон простягає кігті;
Вона і дама в іспанському
Чи не змовились проти нього;
Тож він відхиляє гамбіт -
Очей не зведе, така знемога;
Виходить та й загляда у вікно,
Посміхається Суїні їм,
посмішку золоту
Обрамляють пишно гліцинії;
Хазяйка з кимось, не видно з ким,
У прочинені двері базікає,
А солов'ї*** за Серцем Святим,
Заливаються за базилікою,
Як заливалися в кривавім гаю,
Глушачи зойк Агамемнона
Й цвіркаючи рідким
На саван, і так осквернений.
Перекладач: Олександр Мокровольський
Завдання та запитання
1.Зробити аналіз поетичного твору Т. Еліота(на вибір),користуючись
поданою схемою.
Аналіз поетичного твору.
1) назва твору, ім'я автора;
2) назва збірки, складовою якої є вірш;
3) рік написання та видання;
4) мотив для створення збірки чи вірша;
5) кому присвячений;
6) наявність епіграфа, його значення.
7) напрям, якого (яких) стосується вірш чи збірка;
8) жанр;
9) тема;
10) ідея;
11) власна думка про твір.
З іспанської літератури
 ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА (1898 — 1936)
Я щиросердо дивуюсь, коли стверджують, що образи, якими наповнені мої твори,— плід моєї творчої фантазії, поетичної сміливості. Ні, всі вони до найменших деталей є точними і здаються незвичайними лише тому, що не таке вже й звичне у нашому житті нехитре вміння бачити і слухати…
Федеріко Гарсіа Лорка
Федеріко — людина: він по-справжньому жив своїм власним життям і своєю творчістю, лише сміючись чи плачучи; лише у крайнощах радості і болю.
Франсіско Лорка
АНДАЛУСЬКИЙ САМОРОДОК. Дивом іспанської поезії XX століття називали Федеріко Гарсіа Лорку його сучасники. Але саме до найталановитіших, найобдарованіших, найзакоханіших у життя людей доля так часто буває немилосердною…
Федеріко Гарсіа Лорка народився у 1898 році в родині заможного й шанованого селянина — землевласника. Ніщо не віщувало йому трагічної долі.
|
