[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (31,0 Кb) ]

Співець  Революції

"Революція викинула на вули­цю неоковирний говір мільйонів, жаргон околиць вихлюпнувся на центральні проспекти... 2/е — нова стихія Мови. Які  зробити поетигною?"

В. Маяковський

Володимир МАЯКОВСЬКИЙ

1893-1930

Російський поет і драматург. За силою та самобутністю таланту Маяковський належить до чільних постатей російської та світової поезії. З новаторською сміливістю він рішуче відкинув традицій­ну силабо-тонічну систему віршування. Поетика Маяковського ґрунтується не на музиці ритму, а на змістовому наголошуванні, на інтонації. Це стало принципово новим кроком у розвитку ро­сійської і світової поезії.

Трагізм Маяковського як митця і людини полягає втому, що він, присвятивши всю свою творчість ідеї комунізму, зрештою, став його жертвою.

Основні твори: лірика і поеми; п'єси "Клоп" (1928) і "Баня" (1929).

Володимир Маяковський народився 19 липня 1893 року в селі Багдаді, поблизу Кутаїсі (Грузія), у сім'ї збіднілого дворянина — ліс­ника. З 1902 року майбутній поет навчався у кутаїській гімназії, а згодом продовжив навчання у Москві, куди після смерті батька переїхала уся сім'я. Проте незабаром Маяковського за політичну агіта­цію виключають зі школи, а за зв'язки з більшовиками його кілька разів брали під варту. Починаючи з 1911 року, майбутній поет відві­дував лекції у Московському художньому училищі. Початок творчості. Футуризм. Зацікавившись поезією, Маяковський пристав до кубофутуристів, які заперечували мистецтво попередніх епох. Перший вірш — "Ніч" — дев'ятнадцятилітній поет надрукував у футуристичному альманасі "Ляпас суспільному смаку" (1912). У ран­ніх віршах Маяковського, що змальовують сучасне місто, чітко про­стежується пристрасний протест проти старого способу життя. У своїх перших поетичних збірках — "Хмарина в штанах" (1915), "Флейта-хребет" — поет поєднує сповідальність із соціальними звинувачення­ми, користуючись при цьому "рубаним" віршем, усіченими реченнями і оригінальною авторською пунктуацією.

У 1915 році Маяковський відбував військову повинність (як крес­ляр) і протягом наступних чотирьох років жив у Петербурзі. Після повернення до Москви поет зі всією творчою пристрастю і темпе­раментом віддався революційній агітації у "Вікнах сатири РОСТА". Окрім поетичної діяльності, він займався малюванням так званих "вікон РОСТА", створив близько 500 плакатів, які виставлялись у вітринах, щоб наочно роз'яснювати масам політику партії і уряду.

1923. Організація ЛІФу. У період роботи в РОСТА Маяковський написав поему "150 000 000" (1919-1920), позначену намаганням . створити новий героїчний епос. Ще раніше ці пошуки втілились у першій радянській п'єсі "Містерія-буф" (1918), у якій своєрід­ною мовою поетичних алегорій говорилося про всесвітньо-історич­не значення більшовицької революції.

Намагання зблизити, мистецтво із сучасністю, поставити його на служ­бу революції стало поетичним кредо Маяковського. У 1923 році поет став ініціатором видання журналу "ЛІФ" і його редактором. За задумом Маяковського, "ЛІФ" ("Журнал лівого фронту мистецтв") пови­нен був "зібрати в єдиний кулак ліві сили" країни і налагодити зв'язки з однодумцями за кордоном. У першому номері журналу була надру­кована поема Маяковського "Про це", де основна увага автора зосере­джена на змалюванні драматизму конфліктів переломної епохи. Поет вирішує важке завдання — як поєднати духовний світ окремої люди­ни, її особисту драму з долею світу, з драматичними колізіями епохи. Через рік Маяковський написав поему "Володимир Ілліч Ленін", у якій "обожнив" вождя партії.

Починаючи з 1922 року, Маяковський дев'ять разів перетинав кордони своєї країни, шість разів побував в Німеччині і Франції. У 1925 році поет здійснив поїздку в Америку. Багаті подорожні вра­ження дозволили йому створити йому низку поетичних творів та книжку нарисів "Моє відкриття Америки».

  Драма поета. Відверта зрада комуністичною верхівкою революційних ідеалів і сваволя бюрократії змусили Маяковського наприкінці 20-х років зайняти іншу позицію. У своїх останніх сатиричних п'єсах "Клоп" (1928) і "Баня" (1929) він відверто говорив про те, що розви­ток нового суспільства пішов хибним шляхом. Преса охарактеризувала ці твори як підривні і вказала Маяковському на відсутність у них "партійної лінії". Незважаючи на те, що поет демонстративно вступив до антифутуристичного союзу комуністичних письменників — РАПП (друзі навіть вважали його зрадником), партійні функціонери про­довжували цькувати Маяковського. Поет почував себе дедалі ізольованішим, п'єси його знімали з постановок, а влада відмовляла у ви­дачі закордонних віз. До всіх цих негараздів додалось і невдале ко­хання. Важка депресія призвела до трагедії — і поет застрелився.

Тільки у 1935 році, коли Й. Сталін назвав його "найкращим і найталановитішим поетом нашої радянської епохи", творчістю Маяковсь­кого почали цікавитись. Попри це, його п'єси залишались забороне­ними до смерті Сталіна (1953).

Про поезію В. Маяковського

Твори Маяковського, незалежно від того, до лірики, епосу чи драма­тургії вони належать, вирізняються винятковою своєрідністю, позна­чені печаттю яскравої, неповторної індивідуальності. Дивовижна та­лановитість, органічний зв'язок з епохою визначили місце Маяковського як одного з найбільших російських поетів XX століття.

Перший його вірш, що з'явився друком, був написаний наприкінці 1912 року. За період з 1912-го по 1917-й рік молодий поет створив цілий ряд талановитих творів, що висунули його в перші ряди російсь­ких поетів. Образ поета у ранніх його творах протиставлений досить поширеному у тодішній літературі типу письменника-естета. Уже в цей ''футуристичний " період, по-своєму продовжуючи традицію кла­сичної російської літератури, Маяковський говорив про велику відпові­дальність поета перед людьми, про його пророчу місію.

У творчості раннього Маяковського панує пафос заперечення тепе­рішнього, в ім 'я майбутнього, коли "люди прийдуть, найсправжнісінькі люди". Для поетичної думки молодого поета характерний незвичай­ний масштаб. Його протест у поемах "Війна і мир", "Людина" має "всесвітній" характер. У цій всеосяжності своєрідно поєднався, з одного боку, небувалий розмах історичних подій (світова війна) і, з іншого, схильність поета до соціально-філософських узагальнень. Місце дії у названих поемах— весь світ. Образи, картини вирізняються синте­тичністю, масштабністю, мають схильність до трагічного чи сати­ричного гротеску.

Жовтневою революцією починається новий період в поетичному розвитку Маяковського: різко змінюється ідейно-емоційний зміст, загальна тональність його творчості. Поетичне, художнє освоєння нової дійсності, нових ідей і тем, прагнення віддати свій талант утвер­дженню революції— такий магістральний напрям його новаторських шукань, починаючи з "оди революції". Перша пожовтнева п 'єса Мая­ковського ("Містерія-буфф") і перша поема ("150 000 000")— про народ, який віднині став осереддям усіх дум і надій поета.

Маяковському була глибоко чужа пасивна, фаталістична позиція, він вимагав від письменника активного втручання ужиття, чіткого визна­чення своїх суспільних поглядів ірозуміння мети. Підкреслюючи нерозрив­ний зв'язок своєї творчості з політикою, він водночас вважав "тенденцій­ний реалізм " мистецтвом широкого охоплення життєвих явищ, великих ідейних узагальнень, сміливих творчих пошуків. Це повністю стосується і лірики, зокрема знаменитих його поем "Люблю " і "Про це ". "Інтимна " та "громадянська " лірика для Маяковського не дві непримиренні крайно­щі, а два способи вираження єдиного ставлення до світу. Саме тому поет не уявляє щастя кохання, цього найінтимнішого з почуттів, без активної боротьби проти суспільних умов, не гідних людини. Він виво­дить тему кохання з "квартирного маленького світу" у великий світ бо­ротьби.

В останні роки свого життя Маяковський створив ряд творів сатиричного характеру. Досить назвати хоча б вірші "Боягуз ", "Помпадур", "Плюшкін", п'єси "Клоп" і "Баня". Сатира Маяковського ви­різняється майстерністю типізації, багатством епічних та ліричних прийомів загострення образів, вражає своєю тематичною різноманіт­ністю.