 [Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (28.0 Kb) ]
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ
Вправа 14. Прочитайте. У котрій з колонок подано речення з прямою мовою, в котрій речення, що містить цитату?
|
Сократ був мудрий, а проте сказав: “Живу чи помираю, я добре знаю тільки те, що геть нічого я не знаю...” (Л.Забашта.)
|
Батько – дуже ерудований, усі розумні люди – нудні, батько знає і це, й через те свою ерудицію приховує, прикриваючись Сократо вим: „Я знаю тільки те, що нічого не знаю”. (Ю.Мушкетик.)
|
|
Точний, дослівний уривок з якогось тексту називається цитатою. Цитати супроводжуються вказівками на джерело і вживаються переважно в наукових та публіцистичних текстах для підтвердження або пояснення власних думок.
Цитата береться в лапки. Якщо цитата наводиться не повністю, пропуски слів у ній позначаються трьома крапками: Україна прощає блудним синам, які покаялись і прийшли до неї, і радіє їм, бо вони “були мертві – і ожили, ... і знайшлися!”1 (В.Захарченко.)
Цитування може відбуватися у формі прямої і непрямої мови.
Цитата у формі прямої мови супроводжується словами автора: Ще Шевченко писав: “І немає злому на всій землі безконечній веселого дому”. Запам’ятай цю велику правду. (М.Стельмах.) Правду сказав Екзюпері: “Про собор не скажеш нічого істотного, коли говорити лише про камені”. (Є.Сверстюк.) Пригадалось, як одного разу всю конференцію розсмішив, видавши їм з “Енеїди”: “Зевес тоді лигав сивуху і оселедцем заїдав!” (О.Гончар.)
Цитата у формі непрямої мови перетворюється на підрядне речення, тоді як вказівка на її джерело стає головною частиною складнопідрядного речення: А дід казав, що “не візьме ніколи вдруге вже з собою”. (Д.Фальківський.)
Цитата може бути частиною речення, тоді вона береться в лапки і пишеться з малої літери: Щоголівське небо нависає над землею – “синє, та не те”. (М.Рильський.) Хто б там що не говорив, а “дух, що тіло рве до бою, рве за потсуп, щастя й волю” – найміцніший матеріал. (А.Мокренко.) Для Миколи Васильовича то вже не верби, то вже “зелена діброво, порадь, порадь мене, молодого!” (О.Гончар.) Оте „без надії сподіваюсь” ніколи не полишало поета з юних літ і до скону. (З журн.)
Цитата може супроводжуватися вставними словами, які вказують на джерело думки: На думку Леонардо да Вінчі, “гарний живописець повинен писати дві речі: людину і уявлення її душі”. (П.Загребельний.)
Якщо цитата з поезії записана у вигляді строфи, в лапки вона не береться:
Марко впівголоса звертається до темних з місячними гніздами верб:
Один у другого питаєм:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
М.Стельмах.
Вказівка на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, береться в дужки: “Є щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант, - це українці”. (П.Чайковський.) “Понад усе ціную діалог: рух думки й вуст. Двобій. Розмову двох”. (С.Йовенко.)
|
Вправа 15. Прочитати речення, дотримуючи правильної інтонації. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
І. Князь наш пресвітлий Володимир казав, бувало, ворогам Русі словами Святого Письма: „Якою міркою міряєте, такою і вам одміряється”. (В.Чемерис.) “Корогви над степом широким розриваються в різні боки, одні – Рюрикові, інші – Давидові...” – так автор “Слова” повідав. (Л.Талалай.) “Краще нам порубаними бути, ніж піти в полон до ворогів”... Боже милий, як змінились люди! Мало б хто слова ці повторив. (Т.Майданович.) Невідомий співак походу степового давно забуту рать з сну будить вікового і до походу, знай, накликує нового “за землю руськую, за рани Ігореві”. (І.Франко.) В монастирській бібліотеці знайдено опис зовнішності Нестора: “Нестор-летописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – четки...” (П.Загребельний.) “Йду на ви”, “не мають мертві сраму” – так не скажуть залишки стіни. Позолота київського храму не відновить духу давнини. (Т.Майданович.) Один з професорів виголосив латиною промову, де величав Хмельницького як „нового Мойсея, опікуна, спасителя народу від іга єгипетського”. (М.Грушевський.)
ІІ. “Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова” (Вільгельм фон Гумбольдт) Пам’ятаєте мудрий вираз Гете: „Добро втратиш – небагато втратиш, честь втратиш – багато втратиш, мужність втратиш – усе втратиш”? (З журн.) Як тут не згалати крилате гетевське: “Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них”. (Ю.Хорунжий.) “Що день прийдешній нам готує?[1]” Відповісти на це запитання може лиша сама історія. (В.Возіанов.) “Час перемішує землі й народи”, - прорік у ХУІІ ст. відомий польський гуманіст, автор значущої історичної хроніки Матвій Стрийковський. (В.Пепа.) Навіть фашистський ідеолог Розенберг писав: “Досить у народу знищити пам’ятки культури, він уже у другому поколінні перестане існувати як самостійна нація”. (В.Борейко.) Що б не було – метіль, чи дощ, чи сніг – „Вітчизни землю на підошвах ніг не унесеш[2]”... (Р.Чілачава).
ІІІ. Ще 100 років тому Михайло Грушевський сказав: „Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе”. (І.Дзюба.) “Недержавність – хвороба наша”, - відзначав В.Липинський, і подолати цю “хворобу” мріяв віками наш народ. (З журн.) “Історія України – це нива в яругах, це вкрите бур”янами поле, яке не давали орати”, - написав Юрій Мушкетик в статті “Українці донині, нині, прісно і вовіки”. (А.Шевченко.) Це боляче було – на струни кидать душу й до миру промовлять порізами її: “Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько – тілько камінь має... “1 (Т.Севернюк.) Ніцше казав, що “ніколи не збереже себе народ, якщо він трактує себе так, як його трактує сусід” (В.Захарченко.)
ІV. Перші два рядки національного державного гімну Павла Чубинського – Михайла Вербицького звучать так: „Ще не вмерла України і слава, і воля...” „І слава, і воля” – так, як у поезії Т.Шевченка „Іван Підкова”: „Панували, добували і славу, і волю”, оскільки й написано було пісню як відповідь на Шевченків вірш. (Д.Чередниченко.) Довго нас недоля жерла, досі нас наруга жре, та ми крикнім: “Ще не вмерла, ще не вмерла і не вмре!” (І.Франко.) А ми пієм гучно: “Ще не вмерла...” і собі доводим: таки ж ні! (Б.Олійник.) Як живі покинуть мертвих, щоб з живими стати, “Ще не вмерла Україна!” будемо співати. (Б.Грінченко.) Якусь подобу, а не Батьківщину вбирають в синьо-жовті прапори, співають: “Ще не вмерла Україна...”, тобі ж так личить зоряне: “Живи!” (Т.Севернюк.) Україна – мати, яка прощає, адже навіть воріженьки в неї гинуть “як роса на сонці”, а не під кулями чи шаблями. (П.Гірник.)
Вправа 16. Переписати, визначити в реченнях цитати. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
І. Свого часу говорили: “Буде держава – буде й мова” (В.Яворівський.) Вдумаймося в слова італійського професора Р.Піккіо, який на питання “Чи житимуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії?” відповів: “Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивчатимуть рідну мову, культуру, історію... Це питання прав людини взагалі, права кожного народу на материнську мову, літературу, культуру” (Пам’ятки України. – 1990.- 326.- С.54). Мовознавець Є.Тимченко зазначав, що “твердження про праруську мову - непотрібна й шкідлива гіпотеза”, котра тільки заплутує історію української мови. (З підруч.)
ІІ. Все йде мирно, як по писанію: “Що було колись, те буде знову, що діялося, те й діятиметься. І нема нічого нового під сонцем”. (Р.Іваничук.) Сказав бо Сковорода: “Безперервний ланцюг вериг, та його розгризає люд мислію своєю, коли в нього вибивають із рук меча”. (Р.Іваничук.) Не можна не погодитися з відомим сковородіанцем, письменником Валерієм Шевчуком, що “Сковороду більше знають, як читають”. (З журн.) Сухорлявий дідок в окулярах, видно, грамотій, бо й тут з книжкою не розлучався, коли зайшлося про художності, ожвавів, розгорнув у книжці закладене місце й зачитав, наче діятм у класі: “В ті часи праця художників вважалась священнодійством! Художники були у великій пошані. Вони гордились діянням рук своїх ще більше, ніж царі своїми перемогами. Тільки якщо гімни царів починалися словами: “Я зруйнував...”, “Я покорив...”, то гімни художників мали зачином: “Я воздвиг...”, “Я спорудив...”, “Я виконав роботи прекрасні...” (О.Гончар.) Юрій читав далі прадідові записи: “От вам мова. Прямо з вуст народу. Хоча б таке ось у нашому селі кажуть: - “Гіркий світ, а треба жить”. – “Не будуть за ним дзвони розбиватись”. – “Хотіли вражі люди, щоб ми забагатіли, так не діждуть!” – “І крила є, та нікуди летіти”. – “Дивиться, як босий на гадюку”. – “Де лихо пристане, і там і трава в”яне”. Або таке почув сьогодні: “Люди присіли зі страху, мовчать кругом”. Тут і глибока мудрість, і самоіронія, і гнів, і граматична напруга. Який же це народище духовно могутній!” (За В.Захарченком.)
Вправа 17. Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки.
І. Декламував не раз бувало рядки Тараса за столом Мені тринадцятий минало я пас ягнята за селом. (Д.Луценко.) Слід підкреслювати Шевченкову освіченість багатоплановість різноманітність тем не зупиняючись лише на я пас ягнята за селом. (З журн.) Від мами щирої нівроку почув я вперше ці слова Реве та стогне Дніпр широкий сердитий вітер завива... (В.Шкода.) Садок вишневий коло хати шепочеш тихо й знов ідеш у бій. (М.Стельмах.) У молодості Шевченко писатиме вітре буйний вітре буйний ти з морем говориш в чисто фольклорному дусі а згодом з-під його ж пера все частіше з’являтимуться ускладнені образи. (О.Гончар.) Чи не заслуговує на вселюдську пошану народ який подарував світові такого велета? Чи не єдиного у світі який мав моральне право не затинаючись сказати Ми не лукавили з тобою Ми просто йшли. У нас нема Зерна неправди за собою. (Б.Олійник.) Шевченка Карл Брюллов назвав алмазом в кожуре. Що він мав на увазі що то була за кожура? Природна українська сором’язливість непанський дух вдячності бунтарська вдача чи мужицька впертість? Яким за уявленням Брюллова мав бути діамант? (П.Гірник.) Побільше б нам уміння радіти за товариша у його успіхах а не плекати заздрість і злобу ревнощі до слави яку Шевченко називав А ти задрипанко шинкарко Перекупко п’яна (О.Сизоненко.) Така вже моя доля-пісня з якої слова не викинеш то я мушу все розказувати не втаюючи ні титли ніже тії коми як учив великий Кобзар. (Є.Гуцало.)
ІІ. Він мріяв свій вік у тиші доживать і наодинці із собою сердечно з Богом розмовлять Мені ж о Господи подай любити правду на землі і друга щирого пошли ...Подай любов сердечний рай І більш нічого не давай (Т.Майданович.) Нам із-за круч рокоче “Заповіте” твоє вставайте кайдани порвіте (О.Стефанович.) Терпить народ. Терпить аж терпне. А на сторожі коло їх престижне ліплять і ефектне. Незлого й тихого не чуть. (О.Зеленчук-Рибарук.) Доборолась Україна до самого краю патріотами зовуться а що виробляють Обніміте братів своїх в них на іншу моду обнімали б і точили б кров братню, як воду В цих недолюдків нажива найважніше діло хоч співають що положать і душу і тіло. (М.Тарновський.) Коли мене питають Україну чи зможеш ти забуть на чужині кричу кладіть мене отут у домовину живим Однаковісінько мені (В.Підпалий.) Про російську мову Кобзаря добре сказав свого часу Євген Сверстюк чиї заслуги на ниві шевченкознавства незаперечні Та поставити будь-кого з вас в умови його життя ви б і заїкнутись не зважились українським словом. По-перше тому що такої мови “не існувало”. По-друге тому, що “образовані” говорили російською або французькою. По-третє тому що ви не хотіли б наражатись і привертати до себе увагу в поліційній країні. Не накидайте великому поетові своїх рабських стереотипів. Спробуйте зрозуміти інтелігентну виховану людину яка за всяку ціну залишалася собою але в живому середовищі мала бути природною і приймати прийняті правила. (Т.Мельник.)
ІІІ. А в душі сіяло тепло і ласкаво Вміє розставатись той хто вмів любить1. (В.Сосюра.) Слова ці вишневі з Сосюриних вуст Любіть Україну ЛюбітьУкраїну (І.Драч.) Це ж якого дійти треба зросту щоб століття обняти як дні і сказати щасливо і просто Я побачив ясне вдалині2. (Т.Севернюк.) Чи ми ще зійдемося знову? бринить в душі один мотив. (В.Грінчак.) Ніде нема! Так порожньо, порожньо навкруги! І стежечка де ти ходила колючим терном поросла... (О.Гончар.) За висловом Івана Кошелівця Василь Симоненко творив у хороший Шевченків слід ступаючи (А.Шевченко.) Доходить пісня в кожне серце і кличе в гай сади поля туди де Ятрань круто в’ється де жовтий лист сади встеля. (І.Турчин.) Ну, що ж повечеряю сама коли милого нема розмірковуючи говорить панотець словами пісні. (М.Стельмах.) І слово Пушкіна що й в сотні літ не згасло повторюється знов як благовісне гасло Хай сонце славиться Хай загибає тьма (М.Бажан.) Мій ідеал поета найповніше схарактеризував Костянтин Миколайович Батюшков Перше правило має бути живи як пишеш а пиши як живеш. (Б.Олійник.) Казали нам старі що не купи ти хати сусіда ти купи то й будеш щастя мати. (Б.Грінченко.) Здаватися чи бути? Цей вираз увійшов у наш повсякденний ужиток. Як інші подібні характеристики особа з подвійним дном людина змінює шкіру. Що поробиш: народ скаже як зав’яже. (В.Возіанов.)
ІV. Піфагор, караючись над своїми теоремами, якось зробив не зовсім геометричне відкриття: “Кубок життя – кепкував він, - був би солодким до нудоти, якби не потрапляло до нього кілька гірких сльозин...” (Т.Севернюк.) Соловей у гаї сонний морок будить: “Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде...1” (А.Камінчук.) А цей колгоспний дід, мудрець високолобий, він річ завершує строфою з Сааді: “Один наш волосок слабкий, мов шовк чи пух, та, сплівшись з іншими, він дужчий за ланцюг”. (М.Бажан.) Наш народ геніальний у своїй навіть не витривалості, а в якійсь незбагненній любові. Пригадайте слова: “Я в серці маю те, що не вмирає”. У Лесі Українки було те, що не вмирає, і в цьому народі є. (Л.Костенко.) Зупиняюся, виглядаю, бачу: образ її виплива. Хтось нашіптує – добре знаю, - то Олени Теліги слова: “Придушу свій невпинний спогад, буду радість давати й сміх. Тільки тим дана перемога, хто і в болі сміятися зміг!” (О.Ющенко.) “Землю з небом в одно злучити” можна лише зусиллями душі, а не рук. (А.Содомора.) Недарма руки в довженківських героїв щедрі, вони “нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро”. (П.Загребельний.)
V. Десь поділися наші герої, зникла жертовність – всі стали кричати: “Молімося за Україну!” - і ніхто не хоче працювати на Україну: працювати важче, ніж молитись. Так багато зараз молільників (але чи таки багато знають усю молитву: “Боже великий єдиний, нам Україну храни...”?), а Бог, напевно, думає: “Коли ж ви самі закотите рукави та й до роботи візьметеся? Я ж вам таку прекрасну землю дав!” Оце і є наш спільний гріх.
Мені здається. Ми ще не прочитали Шевченка так, аби його збагнути. Читаємо: “Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі” (“Чигрине, Чигрине...”). Висіялась у нашу кров теорія рабства, корисливості: мовляв, покірне телятко дві матки ссе. От і ссе – кожен для себе, а Україна гине, продається чужакам. “Дрібніють люди на землі. Ростуть і висяться царі!” (“Саул”).
Читаємо Шевченка і віримо: правда оживе і “...слово нове Меж людьми криком пронесе І люд окрадений спасе...” (“Осії”). (За Н.Поклад.)
Вправа 18. Переписати, розставляючи розділові знаки. Після виділених слів у дужках позначити номери наявної в них орфограми.
А світ такий же кароокий і серце й досі в нас співа Реве та стогне Дніпр широкий сердитий вітер завива. (М.Сіренко.) Василь Чумак поет нового гарту найтихші в світі промовляв слова Життя юнацьке ставлю я на карту і п’ю тривог народних повну кварту за те щоб нація була жива (Р.Качурівський.) Хто у спромозі подолати сто гаспидських пекельних кіл хто не схилився перед катом як Стус Світличний Чорновіл лиш в того право є сказати Прожив життя я недарма в ім’я життя ставав до бою Ми чесно йшли у нас нема зерна неправди за собою (А.Григорук.) І птах сказав до себе до вітру на крилі Нам лиш літати небом а жити на землі. (М.Вінграновський.) Вдень і вночі крізь гаті і мости берези з лісу шлють мені листи. Одне питання їх цікавить лиш Коли між нами кленом зашумиш (Р.Качурівський.) Дзвіночки чую почали дзвонити Вставайте трави годі сонні снити ростіть на всіх земних стежках! (Ї.Отен.)
|
