[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (19.0 Kb) ]

    Докладний переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням

Підготовка до роботи над переказом.

1. Читання тексту.
2. З’ясування  ознак публіцистичного стилю та значення вжитих у тексті переказу слів.

―  До якого стилю належить текст? За якими ознаками ви це визначили?

― З’ясуйте за словничком значення слів «веретено», «кужівочка», «нерадивість», «хосен», «яса». А якщо у вас виникне потреба у з’ясуванні значення ще якогось слова, скористайтесь тлумачним словником української мови.)

― Пригадайте, що таке діалектизми, і знайдіть їх у тексті.

3. Самостійне складання плану тексту.
4. Повторне читання тексту.

Текст переказу

Із світу верби

Рослини… Вони нас оточують скрізь і всюди. Вони мають свій до нас позір, свою до нас мову. Вони розкривають до нас рота – шелестять своїми листочками, але ми їх відучилися чути.

Ми не чуємо, що вони хочуть нам сказати, що вони хочуть нам подати. Ми топчемо їх, знущаємося, їх обезсилюємо, бо чути можна лишень чистотою душі.

І стратили ми зв’язок з рослинами, між нами зробилася прірва. І ми, затоптаних нами, затруєних, занехаяних, стараємось брати на лік. Цідимо сік, варимо відвари, настоюєм. А чи може мати повний хосен те, що ми розчавили черевиком власної душі?

Підем на малину – кажемо, як потягнуло нас на блудливий солод. Речемо: «Липа», як бачимо обман.

А ось прадавній широкий діапазон: із світу однієї лишень рослини.

Верба.

Раз вона причетна до імені Ісуса (Вербної Неділі), то і найбільше благородства Ісусового на собі несе: дотикалася до Нього.

 То людина старалася якомога щільніше оточити себе цією, з помноженим благородством, що від Ісуса, деревиною.

Починалося з вербової колиски: щоб благодать Ісусова множилася у душі та у тілі, росло дитя Божим та щиросердим, доброзичливим і щасливим.

А над колисочкою – вербові дзуркальця: просіляні через ниточку вербові кружальця, які дитиночка могла торкати ручками і рухати їх, мати забаву. Вони облагороджували дитині на долоньках лінії, витягували і розряджали звідти усякі лихоти роду, що почерез нерадивість батьків були перепущені до дитини.

З цією ж метою, «щоб гріх з долонь стерси», давали дитині й іграшки, зроблені із верби, що складали собою знаряддя праці: клевчик (молоток), рускалика (лопату), сапку, грабельки…

«Почерез вербичку – з долоньок у земличку»,  – оповідала бабуся Пакіца, наголошуючи і на тому, що у дитини, не раз таки, мінялися на долоньках у начертаннях лінії…

А вербове веретено, вербова кужівочка?.. Ниточка, що при тім випрядається, яку несе благодать! А те, що із неї зв’яжеться чи зітчеться – яку дасть носільникові ясу!

На душі – спокій і злагода, і тяга до Висі Небесної, у тілі – легкість, як крила.

Вербове cапівно, гнучке і легке? Вербові вила, граблі? Вербові розгалужені стержаки, щоб утримувалися надійно копиці із сіном, накравки на них зверху із вербового гілля: благодать Вербної Недільки на пашу для худібки, на здоров’я людини і добрий дух землі.

–  Верба – паросль (рослина), що лягала під ноги Ісусу, то і дівочій, жіночій долі блага вона принесе, коли від холоду (тіні), що лягав від апостолів, ізцилялиси, – розважувала старенька бабуся Аніца.

То якщо дівчина, жінка тулилася до тої, що лягала під ноги Самому Ісусу і пронесла цей знак крізь віки, лишаючись таким чином пречистою і без пороків, якими володіє проста грішна смертна людина, то скільки зчерпає вона за свій вік із тої вербиченьки додаткової Ісусової сили, благодаті і моці – як від тої, що повністю приуроченою є Господу Богу?

Та й у казках, пам’ятаємо, добрі феї, щоб помогти бідним, гнобленим, нещасним сиріткам, виходили саме із верби.

Раз верба так тісно зробилася причетною до Ісуса, садили її коло води, щоб набиралася вода почерез вербу Ісусової благодаті, садили вербу коло доріг, щоб дороги робилися Господньою благодаттю, що почерез вербу іде, по-особливому щасливими. І то старалися втикнути у землю прутика із освяченої на Вербну Неділю верби.

А змивання коси у відварі з вербового листя?

Якщо коса судженого додому закликає і є для дівчини великою захисною силою, а особливо для її дітородної основи, грудей, то наскільки ці її властивості стають могутнішими і сильнішими, якщо волосся змивається вербовою водою!

А ми дивуємося здоров’ю та злагоді наших предків, їхньому доброзичливому і радісному ставленю до всього.

Вони уміли черпати з криниці Богом створеної Природи для цього усе. (564 слова)

                                                        (Із книги Гарафіни Маковій «У світі рослин»)

ЗАВДАННЯ: докладно переказати текст за самостійно складеним планом, уникаючи лексичних повторів, доповнити переказ творчим завданням.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ (на вибір):

1. Висловити власні міркування щодо зв’язку людини і природи.

2. Висловити власні міркування про можливість відродження гармонійних стосунків людини і світу рослин.

3. Розказати про роль рослин у житті вашої родини.

4. Розказати, які з традицій предків ви хотіли б відродити у своїй сім’ї, коли її створите.

5. Поділитися власними враженнями від книги Гарафіни Маковій «У світі рослин» (за умови, якщо її читали).

СЛОВНИК

І. Веретено – ручне знаряддя для прядіння, що становить собою тонку паличку з видовженими загостреними кінцями і потовщенням посередині.

Кужілочка (зменшене від «кужі'лка») – частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу.

Нерадивість – недобросовісне відношення до чогось; тут – порушення Божого Закону, яке перепускає на дитину родову чорноту (родові гріхи).

Просіляні через ниточку – нанизані на ниточку.

Хосен – користь.

Яса' – тут світло, сяйво.

---------------------------

ІІ. Звичай – 1. Загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті народу, суспільної групи і т. ін. 2. Звичка; усталений спосіб, манера дії, поведінка когось. 3. Ввічливість, пристойність у поведінці, манерах, дії. 4. Правила достойної поведінки, прийняті у суспільстві; етикет, традиція.

Менталітет (з лат. mentis - розум, мислення) - спосіб думок, світосприймання, психологія окремої особи, соціальної групи чи національної спільноти.

Норма – звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов’язковий порядок, стан і т.ін.; правило, стандарти.

Традиція – 1. Досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління. 2. Звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Цінність – 1. Те, що має певну матеріальну або духовну вартість. 2. Важливість, значущість чого-небудь.