[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (22.0 Kb) ]

ЯК НАПИСАТИ ДОКЛАДНИЙ ПЕРЕКАЗ

1. Уважно прослухайте текст для докладного переказу.

2. За потреби запишіть на чернетці ключові слова і слово­

сполучення, конкретні найменування (прізвища, географічні

назви, дати, цифри тощо).

3. Визначте стиль, тип, жанр мовлення, тему та основну

думку тексту.

4. Під час повторного прослуховування тексту зробіть за­

писи на чернетці у вигляді плану, окремих слів і словосполу­

чень, потрібних для розкриття основної думки, зв’язку час­

тин тексту тощо.

5. Поміркуйте над змістом і послідовністю викладу матері­

алу переказу.

6. На чернетці напишіть докладний переказ тексту, підпо­

рядковуючи висловлення темі та основній думці, дотримуючись

композиції, мовних і стильових особливостей, авторського за­

думу (роботу можна записувати як у повному, так і в скороче­

ному варіанті).

7. Відредагуйте написане для поліпшення мовного оформ­

лення своєї роботи, подбайте про точність висловлення думок,

розстановки розділових знаків тощо.

8. Перепишіть роботу начисто охайно, без виправлень, від­

повідно до норм української літературної мови.

9. Здійсніть перевірку написаного в чистовому варіанті.

Тексти переказів

Анна — королева Франції

Ніколи раніше кияни не бачили подібних видовищ, як того весняного дня. Гриміла й двиготіла від веселощів княжа гора. Рікою лилися вино й меди, не згасали вогнища, не змовкали музики. Князівна Анна покидала отчий дім і виїздила до нареченого.

Уже були готові вози з багатими скринями — золото, срібло,

персидські килими, грецькі шовки, хутрові кожухи й Аннине вишивання — червоно_чорним і сонячно_зеленим. Анна бере це на згадку про теплу й привітну батьківську землю.

Вона стоїть, зіпершись на одвірок, окидає посмутнілими очима задніпровські луки. Чи є там, на далекій Сені, отакі зелені й квітучі кручі? Чи співають таких ніжних веснянок? Що чекає її там, за глухими лісами, серед невідомих людей? Кому поскаржиться? Кому повідає свою тугу? Князівна нишком витерла долонею сльозину, зняла з різьбленої полиці книжку. Візьме із собою Євангеліє. Адже це для неї переписав його найкращий писець, а майстер_чудотворець виготовив узори окладу із золота... Візьме ще багато книжок, читатиме їх, і їй буде здаватися, що вона вдома. Князівна навчить і дітей своїх читати й любити книги. Сірими журавлиними ключами спливали роки. Сумовито

хлюпала хвиля холодної Сени. Нагадувала про бистроплинний Славутич і про зелені прибережні кручі, на яких п’ялися до неба стрімкі бані храмів. Не було для Анни вороття на ту землю. 4 серпня 1049 року вона вінчалася з французьким королем Генріхом Першим. Того дня Анна подарувала єпископу своє Євангеліє. Воно було переписане давнім руським письмом. І донині зберігається цей унікальний витвір давньоруської писемності. Ні, Анна не могла повернутися на батьківщину, але перенесла сюди, у Францію, куточок рідної землі. Королева будує кілька церков, фрески й мозаїки яких нагадували київські. Одна з тих будов, споруджена в 1060 році в місті Санлісі, збереглася

до наших днів. Через одинадцять років Анна овдовіла. Придворна знать оголосила її регентшею малолітнього спадкоємця трону Філіппа Першого. Анна стала фактичною правителькою країни: утверджувала державні закони, підписувала — теж кирилицею —

найважливіші державні акти. Кирилицею зроблені й написи на стіні церкви в Санлісі. То Аннина туга за рідним краєм уписала світлий спогад у муровані стіни храму. То дочка Ярослава Мудрого залишила слід високої освіченості й культури, що жила в її

роду.

Життя Анни Ярославни було нелегким. Французькі хронічки пов’язують її ім’я з іменем графа Рауля де Крепі.і.Валуа. Після смерті Генріха Анна офіційно вийшла за нього заміж, хоча церква заборонила цей шлюб. 1075 року вона востаннє підписала разом із сином державний документ.

На старому забутому кладовищі в далекому французькому місті Вільєрі знаходиться загадкова могила із зображенням на кам’яній плиті жінки в короні. Латинський напис повідомляє, що там упокоїлась Агнес. Легенди доповнюють це надто скупе повідомлення: то могила достопам’ятної дочки Ярослава Мудрого — Анни, королеви Франції. Вона принесла на галльську землю книжки, любов до науки, побудувала прекрасні храми й

палаци.

433 слова За Р. Іванченко

Як образили ікону та що з того вийшло

Давно це було, аж у 1690 році. Тоді в Закарпатті панувала Австро-Угорська імперія. Поблизу невеличкого гірського села Нанкова люди побачили незвичайне сяйво, що йшло від Полянок (так називали вони місцину, де випасали худобу). Здивувалися нанківчани, побігли мерщій туди й побачили диво дивне: лежить посеред лугу ікона Божої Матері, а від неї сяйво чудесне навсібіч випромінюється.

Селяни стояли, дивувалися, думали-гадали, що з іконою чудесною їм робити. За звичаєм і за правдою треба було б цю землю віддати під будівництво монастиря на честь Пресвятої

Діви. Проте ділянка, де сталося чудо, належала найзаможнішому в селі ґазді, а той не побоявся Божого гніву й не дозволив на своїй землі ікону залишити. Що робити? Підігнали на Полянки віз, волами запряжений, поставили на нього ікону та й ну волів поганяти, а воли смик-смик — і ні з місця. Не можуть воза зрушити, Божа сила не пускає. Привели селяни другу пару волів, запрягли. Уже дві пари волів смикають віз, а він хоч би на півколеса зрушив. Інший би злякався та покаявся, а нечестивий господар наче осліп, від

злості ледве не лусне.

— Ні, — кричить, — я тебе таки позбудуся зі своєї землі! Ведіть третю пару волів!

Припрягли й третю пару. Тягнуть воли. А віз як у землю вріс. Зовсім розлютився багатій. Схопив батога та як уперіщить худобу по спинах, але кінчиком батога зачепив образ. Від цього удару на щоці Богородиці з’явився шрам, і потекли з Її очей сльози. Ось тоді й рушили воли, покинула ікона Божої Матері обране місце. Пішов віз з іконою вздовж річки Хустця. Там, де він проходив, нарциси зацвітали. Відтоді й досі навесні квітнуть дивовижні

нарцисові поля біля містечка Хуста. А ікона пропала. І ніхто не знає, де вона знайшла собі місце. Одні кажуть, що в Римі, інші впевнені, що у Відні. Нанківські старожили твердять, нібито їхня ікона зупинилася в угорському місті Маріо-Повч. Тим часом нанківчани дуже побивалися, що знехтували святиню, і щиро каялися. І Господь із Богородицею зглянулися на них. Знайшовся художник, який змалював дивовижний образ так, як запам’ятав. І поклали список Нанківської ікони Богородиці у Свято-Духівській церкві. Там його можна й досі побачити. І тим, хто щиро вірить і молиться перед ним, подає Господь

зцілення від різних хвороб.

А нечестивий багатій за свій тяжкий гріх був покараний. Його рід, колись великий і заможний, зовсім перевівся. Зникла й пам’ять про нього, навіть саме ім’я забулося. На вигоні, над яким недобрий господар так трусився, що й Божу милість зневажив, забило животворне джерело. Кожний може прийти до нього й напитися цілющої води. І, якщо вірити в її силу, зцілюється.

411 слів За Г. Манів

Чоловік з ароматом кави

Про Юрія Кульчицького в Україні нині відомо небагато. Українець за походженням, він виконував роль військового аташе та перекладача у Відні. Згодом Кульчицький опинився в

австрійській дипломатичній місії в Стамбулі й відіграв важливу роль у легендарній Віденській битві 1683 року, яка фактично зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу. У Відні Кульчицький дістав неформальний статус героя. Як нагороду, крім будинку від магістрату й медалі від короля, рятівник отримав триста мішків кави. Каву залишили в обозі турки, щоправда, австрійці вважали ці зернята кормом для верблюдів. «Полонені» верблюди кавові зерна їсти навідріз відмовлялися. Якби не вроджена підприємливість Кульчицького, кава могла б так і залишитися прикрасою якогось етнографічного музею австрійської столиці. Проте Юрій Кульчицький не розгубився — відкрив кав’ярню спочатку тільки для власних приятелів, утаємничених у смак Сходу. Віденцям кава засмакувала. Не останню роль у цьому відіграла колоритна постать рятівника Відня, який засолодив гіркий напій. Кульчицький, перебравшись у турецький одяг, особисто частував своїх гостей, пом’якшуючи смак кави медом, цукром, а згодом молоком і вершками. За переказом, саме експериментатор Кульчицький і винайшов напій, що згодом дістав італійську назву «капучино». Невдовзі «на каву» до Кульчицького почала заходити місцева аристократія. До кави подавали й круасани, за легендою, винайдені сусідом-булочником, намовленим до цього Кульчицьким. Тоді круасани мали й символічний підтекст: у такий спосіб ласуни споживали імітацію турецького півмісяця. Зазвичай відвідувачі вмочували їх у каву, що згодом стало навіть певною віденською традицією.

У Європі, як і в Туреччині, кав’ярні приваблювали всі верстви населення: політиків, комерсантів, творців і звичайних людей. У кав’ярнях виникали нові форми соціальної взаємодії. Купці, фінансисти, страховики в пошуках місця для обговорення спільної справи шукали альтернативу звичайним на той час зібранням. У кав’ярнях художники й письменники, які зазвичай працювали на самоті, мали можливість поспілкуватись один з

одним і з іншими цікавими для них людьми. Триста трофейних мішків із кавою продали. Цей бізнес не розвиватися не міг, адже кавовий герой не лише заслужив почесне австрійське громадянство, а й на все життя був звільнений від сплати податків.

Кульчицький помер у розквіті слави в 1692 році. Героя-кавовара поховали під кафедральним собором Святого Стефана, одного з найбільших у Відні.

У 1862 році іменем Юрія Кульчицького назвали віденську вулицю, а згодом установили й пам’ятник простому «шляхтичу із Самбора». Європейські кавовари, зокрема фірма «Якобз», певний час мали у своєму асортименті «каву Кульчицького». Тож на Заході «скромний» галицький герой і його добрі справи більш знані, аніж удома. Планується навіть зняти фільм про Віденську битву за участю американського актора Мела Гібсона,

який грав би короля Яна Собеського. Подвиг бравого галицького розвідника, захопленого кавою, також має бути екранізовано.

410 слів За А. Борковським

Про химерний будинок та його творця

Навесні 1901 року Владислав Городецький розповів приятелям-архітекторам Олександрові Кобелєву й Володимирові Леонтовичу, що придбав земельну ділянку на престижній Банковій вулиці, щоправда, на крутоярі, і збирається звести там багатопо_

верховий житловий будинок.

— Ви — божевільний, мій друже, — посміхнувся Кобелєв. —Там будувати не можна. Лише божевільному може спасти на думку така ідея!

Городецький спалахнув: рівно за два роки, день у день, він святкуватиме новосілля.

Друзі уклали парі, у свідки взяли Леонтовича. Городецький перший у Києві вирішив звести будинок на бетонних набивних палях, які нещодавно винайшов місцевий  інженер Антон Страус. Тож крутояр Городецького не злякав, навпаки, бо він любив подражнити публіку чимось оригінальним. Один із перших у Києві купив автівку й гасав вулицями, лякаючи коней, запряжених у фаетони. А то придбав мавпу й прогулювався Хрещатиком з нею на плечі.

Купивши ділянку в борг, Городецький сам створив проект, а гроші на будівництво взяв у Товаристві взаємного кредиту. За один будівельний сезон у землю було забито п’ятдесят бетонних паль під фундамент, зведено стіни й покладено дах. Ще півтора

року тривало оздоблення, потім фасад «вдягся» в цементне ліплення. І точно того дня, обумовленого в парі, Городецький запросив друзів і колег на оглядини нових апартаментів. Серед них і Кобелєва, з яким бився об заклад, та свідка суперечки Леонтовича.

— Будинок, можливо, дикуватий, — сказав господар. — Проте

не знайдеться в Києві людини, яка б минула його, не звернувши уваги.

Кобелєв при всіх зняв капелюха й уклонився Городецькому. Мало того, що будинок зведено на косогорі: якщо дивитися з Банкової, він має три поверхи, а якщо з боку театру — шість. Не менше вражав цементний зоопарк з африканських тварин на фасаді. Його виконав італієць Еліо Саля. «Живність» для Києва нетипова. «З кутків даху спускають свої вуса_щупальці потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, виокремлюються на

тлі неба. На спинах дельфінів — оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; стовбурами колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви

вікон зображають слонячі голови», — писав про зовнішнє оздоблення «Будинку з химерами» мистецтвознавець Сергій Гіляров. Києвом поповзли чутки, ніби архітектор звів дивний будинок на спомин про дочку, яка втопилася в африканському озері Чад. Стверджували також, що полювати в Африку їздив сам Городецький і будинок із носорогами, крокодилами й іншими екзотами спорудив на згадку про подорож. Насправді ж дочка Городецького Гелена не топилася в озері — вона пережила батька. У будинку оселився сам зодчий із родиною. Інші помешкання мали здавати в оренду, а на африканське сафарі Городецький поїхав 1911.го, за вісім років після зведення будинку.

403 слова За С. Цаликом