СПОСОБИ ПЕРЕДАЧІ ЧУЖОЇ МОВИ
ПРЯМА МОВА. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НІЙ
Вправа 1. Порівняти подані в обох колонках речення. Вказати речення, в яких чуже мовлення відтворено дослівно.
|
Дівчата вчора берегом ішли та й заспівали “Ой не ходи, Грицю”.
|
Дівчата вчора берегом ішли та й заспівали: “Ой не ходи, Грицю”.
(Л.Костенко.)
|
|
Дослівно відтворене чуже мовлення, передане від імені того, кому воно належить з дотриманням інтонації живого спілкування, називається прямою мовою.
При прямій мові завжди буває вказівка на те, ким (коли, за яких обставин) це було сказано, написано, подумано. Така вказівка називається словами автора.
Слова автора можуть стояти:
перед прямою мовою: Ти зітхнула, ти сказала: “Будь щасливий”. (Б.Олійник.)
після прямої мови: “Скільки світа, стільки й дива!” – сказала б на це моя мати. (М.Стельмах.)
в середині прямої мови:
Якщо пряму мову умовно прозначити ПМ, а слова автора – СА, речення з прямою мовою можна схематично зобразити так:
|
Ой співав я: “Буде жити наше слово, буде!” (П.Куліш.)
“Ой не плач же, мамо, не журись!” – піснею повіяло на мене. (М.Рильський.)
“Життя в неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!” (І.Франко.)
|
СА: “ПМ!”.
“ПМ!” – СА.
“ПМ, - СА, - ПМ!”.
|
Пряма мова і слова автора, об’єднуючись, утворюють особливий вид синтаксичної конструкції, близький до безсполучникового складного речення: Скрипіло колесо криве: “Усяк по-своєму живе!” (П.Гришко.)
|
Пунктограма: розділові знаки при прямій мові
Вправа 2. Накреслити схеми поданих речень. Прочитати їх, дотримуючи правильної інтонації.
Зразок. Радив дід їздовим: “Говоріть до коней: чуйні душі у них, як у добрих людей”. (В.Василашко.) – СА: “ПМ”.
І. Жалілася свиня: “Ніяк не розумію, за що так люди хвалять Солов’я? ” (В.Симоненко.) Сів Горобець і скаргу пише в суд: “Від Солов’я життя мені немає...” (В.Симоненко.) І розчулено ридає із трибуни Горобець: “Рівних Півневі немає, Півень – перший наш співець!” (В.Симоненко.) “Ну, голос трохи є... Але з вбранням як туго!” – так Солов’я оцінював Папуга. (С.Коваль.) “Стій! – крикнув Вовк. - Чого сваритись нам?” (Л.Глібов.) “Ой, Вовче, Вовче, не хвались, - промовила Зозуля, - стережись!” (Л.Глібов.) “На мене Пес отой досаду наганя, - Осел у стайні мовив до Коня, - нащо нам сторожі? Дали б мені свободу, то я б нізащо не поліз у шкоду!” А кінь йому сказав: “Пора б тобі збагнуть, що то тебе від Вовка бережуть!” (В.Симоненко.) Олень із Барана хотів покепкувати: “Який же ти, - сказав йому, - рогатий!” (В.Симоненко.) Я кажу: “Привіт, баране!” – а він бух мене рогами. (Д.Павличко.)
ІІ. Лисиця скаржилась одна: “І що за світ?! Скрізь ворогів стіна!” (В.Еллан.) “Ходім битись!” – Лев говорить. “Та ходімо, враже! Тільки я ще не обідав”, - Циган йому каже. (С.Руданський.) Пацюк читає синові нотацію: “Що, зголоднів? Берись за дисертацію!” (М.Сльозко.) “Нема прогресу, - вирішили Блохи, - однак нас били й б’ють в усі епохи...” (В.Симоненко.) Той ледар Трутень волохатий ніколи не виходить з хати, живе безжурно цілий вік. “Я, - каже, - Бджілчин чоловік”. (А.Пашківський.)
Пряма мова береться в лапки. Знак оклику, знак питання, три крапки ставляться перед лапками, які закриваються, крапка – після них: Пливе в світанок щира пісня молода і говорить: “Добрий ранок, земле, сонце і вода!” (М.Стельмах.) У кузні говорив мені коваль: “Складать пісні – то, сину, мудре діло...” (Д.Луценко.) Журливо ти хитаєш головою і кажеш: “В нас дороги розійшлись”. (Леся Українка.)
Якщо пряма мова йде після слів автора, перед нею ставиться двокрапка: Проводжає сина мати і шепоче: “Мужній будь”. (В.Сосюра.)
Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться тире, а слова автора починаються з малої букви: “За спання не придбаєш коня!” – примовляла й будила нас мати. (В.Грінчак.) “Чому ж ти не спиш, доню?” – питає мати. (М.Коцюбинський.) “Хто там?” – як музика, зазвучить із хати. (В.Сосюра.)
Якщо слова автора стоять усередині прямої мови, розділові знаки ставляться так: “Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, - подумав сам собі, - тут, мабуть, сильніший дощ пройшов...” (Панас Мирний.)
Коли на місці розриву повинні були стояти кома, крапка з комою, двокрапка, тире або ж не не повинно було бути ніякого розділового знака, слова автора з обох боків виділяються комою й тире: “Тут заночуєм, на краю села, - сказали люди, - у вдовиній хаті”. (А.Малишко.) “Не вертаться весні твоїй, - я сказав дівчині, – як у лузі серед зими не цвісти калині” (В.Забіла.)
Коли на місці розриву повинна була стояти крапка, перед словами автора ставиться кома й тире, а після них – крапка й тире; друга частина прямої мови починається з великої букви:
Коли на місці розриву повинен був стояти знак оклику, знак питання або три крапки, ці знаки після прямої мови зберігаються і після відповідного знака ставиться тире; друга частина прямої мови пишеться з великої букви:
Якщо пряма мова стоїть усередині слів автора, то перед нею ставиться двокрапка, а після неї – кома або тире чи кома й тире. Хай на твій клич: “Слов’янине!” – щоразу людина озветься. (Я.Коллар1.) Аби тільки гасло: „Я чесно прожив!” – не гасло в душі од зорі до смеркання. (Р.Лубківський.) Порфирові згадалось дідусеве прислів’я: “Відвага мед п”є!” – хотів навіть повторити його, але скромність щодо своєї особи таки стримала від похвальби. (О.Гончар.) Три маргаритки в грудні в Сан-Сусі: “Візьми мене з собою”, - попросили. (С.Йовенко.)
Кома ставиться тоді, коли вона зумовлена іншими правилами (для виділення відокремлених членів речення, між частинами складного речення тощо): Коли шептав тобі: “Кохаю!”, я був, як травень, молодим. (М.Луків.) Хто обдирає батька й матір та каже: “Це не гріх!”, той товариш розбишаки. (З Біблії.)
Тире ставиться, коли після прямої мови потрібно поставити знак оклику, знак питання або три крапки:
Під вербами, як сама юність, стояли дівчата й вели свої сумні пісні:
Як вітер повіє,
То росоньку звіє,
А моє серденько
В тяжкій тузі мліє.
М.Стельмах.
Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, вони вимовляються з інтонацією попередження і з пониженням тону. Вимовляючи власне пряму мову, досить часто намагаються передати особливості мовлення того, кому передавані слова належать.
Якщо слова автора стоять після прямої мови, вони вимовляються із зниженням тону, тоді як пряма мова вимовляється підвищеним голосом.
|
Вправа 3. Прочитати речення, дотримуючи правильної інтонації. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
Зводиться сива голова, сплескують долоні і прорізує тишу мамина окличка: «Синочку мій дорогенький!» (В.Скуратівський.) Раз мені казала мати: «Можеш мов багато знати, кожну мову шанувати, та одну із мов усіх щоб у серці ти зберіг». (М.Хоросницька.) “А зараз тут летить легка пороша”, - в листі старенька мати пише знов. (М.Малахута.) «Нехай тебе Бог заступить!» - як за селом стали, сказав батько. (Т.Шевченко.) Було, дивлюсь, та й думаю: «Ой нене, який у мене тато!» (Л.Костенко.) І каже батько: «Ти хоч зрідка, але старайся приїздить» (М.Луків.) «Здрастуйте!» - привіталися ви до діда. «Здрастуйте й вам!» - обізвався дід беззубим ротом. (Панас Мирний.) В кожусі благенькім стрічає бабуся: “Синочки, у гості до мене зайдіть”. (М.Стельмах.) «А що тепер, мамо, робити?» - запитав матері, ледве одхиливши хатні двері. Мати, розсердившись, було, каже: «Що ти за чоловік?» (Панас Мирний.) «Заженуть мене сини швидко на піч», - думав старий Кайдаш, майструючи в повітці. (І.Нечуй-Левицький.) Син дивиться в хату, а дочка кричить: «Пустіть, тату!» (Нар.творч.) «Яка ти розкішна, земле, - думала Меланка. – Весело засівати тебе хлібом, прикрашати тебе зелом, заквітчати квітами». (М.Коцюбинський.) “Послухай, внуче! – дід засміявся та провів рукою по хліборобських вусах рудуватих. – Я вмер невчасно. Хто ж тебе навчить, як хліб робити?” (В.Коротич.) Я прийду і вимовлю: «Спасибі», - і нічого більше не скажу. (А.Малишко.)
Вправа 4. Переписати, розставляючи розділові знаки.
І. Підведи мої вії зелені просить дерево в лузі. Понеси наші хвилі до моря далекого заблагали озера. Закували зозулями, задзвеніли дубами, білим клекотом сонця дуби подніпрові Підніми нас на крила (А.Малишко.) Сонце заходить цілуючи гай квіти кивають йому на добраніч шепчуть листочки звиваючись на ніч Не покидай не покидай (М.Вороний.) Води Води Води благала пошерхла висохла земля. (Т.Севернюк.) Спотикаюсь об каміння і ворушиться коріння Хто ти є в своїй країні (Т.Севернюк.) Питає у неба земля Чи ти будеш моїм оборонцем і зелені руки тополь простягає до сонця. Посилає земля пісні Чи ти чуєш мій голос і у відповідь небо їй сипле золото в колос. (М.Нагнибіда.) А чи будемо ми у парі? кипарису тополя А чи любий я ген тій пальмі сам собі кипарис. (С.Йовенко.) Шуміла калина листом зелененьким Ой що ж се я німа стою над своїм миленьким (Леся Українка.) Питаються в Ужа стрімкі верховини Не жаль тобі друже текти з України Ти з горами злився де в долах не тісно. Ти так розповився аж назву дав місту Уж мовить Карпатам Люблю переміни. Та я ж закарпатець я син України Вода мого краю зі мною не сплине я синім Дунаєм вернусь в Україну (В.Василашко.)
ІІ. Коли вродився ти Іваном в краю що стогне од щедрот гряди з питанням нездоланним Коли ж ми збудемось в народ (І.Драч.) Слово є вчинок говорив класик. Не вір словам усміхався скептик. Бережи людське щиро подароване тобі слово шепотіло Життя. То щастя (Т.Севернюк.) То що таке щастя питаємо І як же його віднайти кружляти шляхами безкраїми чи йти навпростець до мети (Л.Воловець.) Ворожка гадала сон відгадала своєю гадкою жалю завдала Носивсь поза хмарами страшний грім забит козаченько у краю чужім дзвонили у церкві у великий дзвін козаки сумували за товаришем своїм позаверталися хмари серед ночі копали козакові могилу опівночі позахмарились твої ясні очі не видати тобі милого ніколи (Нар.творч.) Цокнулись вінця конвалій. Шепче берізка їм Знов мені ті солов’ї спать не давали. А в темнім яру верба стрункій та брунастій вільсі Як мені вилізти звідси В’ялить мене сестро, журба (В.Чумак.) Розкажу тобі давню бувальщину на незабудь. Якось у дитсадку питали у дітей Як ви думаєте навіщо треба слухатися батьків Одна дитина відповіла Щоб не били Щоб давали лакоминки відповіла друга. А третя відповіла Щоб не було біди І ця третя дитина виросла порядною людиною. (За Г.Кирпою.)
ІІІ. А мати кличе нас Дивіться каже діти он воду із Дніпра веселка позича (А.Малишко.) Ти поглянь мені сказала мати розцвіла ромашка біля хати Став я над ромашкою в тривозі Ти ж зросла при битій при дорозі Як до хати розкажи прибилась може ти ромашко заблудилась А вона хитає головою ніби й справді розмовля зі мною шелестить тихенько пелюстками Занесло холодними вітрами Тільки не зривай мене благаю Перший раз в житті я розквітаю Я ж подумав Добре в світі жити як до хат вітри заносять квіти І хороші вісті каже мати. Гей цвіти ж ромашко біля хати (Г.Кривда.)
Вправа 5. Накреслити схеми поданих речень. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
І. Яким почухався, цмовкнув, буцім промовив: “Хе-е, а не запріг би ти й сам?” – і, позіхаючи, почав зводитись. (Панас Мирний.) “Не треба нам нічого, все для тих, що після нас прийдуть під вічні зорі. Вони за нас повинні жити краще, хай наші сльози в сонце їх течуть!” – так безутримку мовить лицемір, а я кричу: “Мовчи, старий шахраю, ніхто за тебе жити вже не буде, будущині не треба сліз твоїх!” (Д.Павличко.)
ІІ. Квилить, гойдаючись на вітрі, світлячок: “Якби ж то народивсь я зіркою ясною, я б вічно палахтів над пітьмою земною!” А зірка подає сріблистий голосок: “Якби я місяцем була серед зірок!” А місяць гірко так зітхає з-за хмарок: “Чому не сонце я, що міццю осяйною весь світ наснажує – від моря й до квіток?” А сонце криється смутною пеленою: “Пишнота ця бридка обтяжує мій крок! Намучилося я з блакиттю навісною! Чому я не малий, звичайний світлячок?!”
За Ж. ді Ассіс1.
НЕПРЯМА МОВА. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННЯХ
З НЕПРЯМОЮ МОВОЮ
Пунктограма: кома між частинами складнопідрядного речення
|
Коли чуже мовлення переказують не дослівно, а приблизно, від себе, своїми словами, лише зі збереженням основного змісту, це називається непрямою мовою: Недарма в старовину казали мудреці, що святе місце пустим не буває. (Є.Гуцало.) Лякали щуку, що в озері її топити будуть. (Нар.творч.) Хто сказав, що молодість минає? (П.Перебийніс.) Я ж вам обом казав, щоб ви трохи розкопали дорогу навскоси. (І.Нечуй-Левицький.) Вона дивилася на мене і питала, що сталося зі мною у дорозі. (В.Грінчак.)
У непрямій мові не зберігаються особливості живого спілкування: вигуки, частки, звертання, оклична або питальна інтонація.
Синтаксично непряма мова виступає у вигляді підрядного речення, що підпорядковується головному, яке відповідає словам автора: Він писав, що дорога скатертю стелиться перед ним, що доля його збирає колоски на багатій ниві. (І.Нечуй-Левицький.) Тут поблизу шумить струмок, біжить, розказує про те, де в лісі папороть цвіте. (Олександр Олесь.) Прилетіла муха жвава і сказала, що вона лева бачила і сили в світі більшої не зна. (Б.Грінченко.) Між частинами такого складнопідрядного речення ставиться кома.
Трапляється, що непряма мова стоїть на початку речення або в його середині: Що його молоко розбавлене, ніхто ще на торзі не сказав. Дорікає горщик чавунові, що той чорний, але й сам у сажі. (Нар.творч.) А про те, що з ним робилось, не казав нікому. (Б.Грінченко.)
|
Вправа 6. Прочитати. Вказати речення з прямою мовою і речення з непрямою мовою. Пояснити різницю між ними.
Попалася лисиця в пастку та й каже: “Хоч іще рано, а доведеться заночувати”. “Якось та буде,” - сказала миша в котячих зубах. Хвастала кобила, що з возом горшки побила. Хвалилася коза, що в неї хвіст довгий. Верещить вересень, що вже осінь. Казав сліпий до глухого: “Слухай, як безрукий голого обдирає”. Присягалися сліпці, що своїми очима бачили. Казав сліпий: “Побачимо”, казав глухий: “Почуємо”, казав німий: “Побалакаємо”. То й дожидай їх! Кожух має свій дух, а вата питає, де хата. Казав їжак: “Хай буде так”.
Народна творчіcть.
Вправа 7. Прочитати речення, дотримуючи правильної інтонації. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
І. Грає кобзар, виспівує, вимовля словами, як москалі, орда, ляхи бились з козаками. (Т.Шевченко.) Тож недарма могили всюди розповідають, що колись отут жили хоробрі люди. (О.Довгий.) Бурлаки розказали про все своє горе, розказали, як вони втекли з села од пана, як бідували, як набрались лиха, і розжалобили добру молодицю. (І.Нечуй-Левицький.) Мудрий німець дасть пораду, як нам не журиться, із Америки й Канади привезти пшениці. (В.Бровченко.) Старий писав, що в їх місті бракує добрих адвокатів, і питався, чому б він не приїхав туди? (Б.Грінченко.) Нарешті дядько питає діда, чи той не доведе до йому пуття дерев’яного плуга. “Дерев’яного?” – перепитав дідусь. (М.Стельмах.) Ягор уже лагідніше пояснив, що плоди тії зовсім без насіння всередині: “Так і зветься сорт: безнасінниця”. (О.Гончар.) Тихо шепче хвиля з моря, що любов веде до горя. “Може, й так, однак не так”, - шепче дівчині моряк. (М.Стельмах.) Я сказала йому, що прийду, та вночі заблудила в саду. (П.Воронько.) І вітер їй промовив, цілуючи чоло: „Кохання одцвітає, кохання одцвіло...” (М.Зеров.)
ІІ. Коли 1753 року Григорій Сковорода у Переяславському колегіумі почав викладати теорію поезії, єпископ запитав, чому він по-новому викладає поетику. Сковорода відповів, що про це можуть судити лише спеціалісти, тонко натякнувши, що неукам у такі справи ніс встромляти нема чого, і навів латинське прислів’я: „Одна справа – пастирська патериця, а інша справа – сопілка”. (За І.Артемчуком.)
Вправа 8. Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки.
Хтось Мухам набрехав що на чужині краще жити. Одваживсь Вовк у Лева попросити щоб старшиною до овець наставили його служити. Синиця славу розпустила що хоче море запалить. Зозуля Горлиці жалілась що доля їй недобрая судилась. Деревце почало казать яке йому життя погане що не росте воно а в’яне що ніде віти розпускать. Шпак нісенітницю таку тобі розмаже що й груші на вербі ростуть! Казали у дворі індики що ніби ти співать мастак великий.
З творів Л.Глібова.
|
При заміні прямої мови на непряму, слова автора стають головним реченням, а пряма мова – підрядним:
Якщо пряма мова виражена розповідним реченням, вона замінюється підрядним з’ясувальним реченням із сполучниками що, ніби: Ячмінь каже: “Я й лежачи своїх дітей прогодую”. - Ячмінь каже, що він і лежачи своїх дітей прогодує. Гречана каша хвалилася: “Я з коров’ячим маслом уродилася”. Гречана каша хвалилася, ніби вона з коров’ячим маслом уродилася. (Нар.творч.)
Якщо пряма мова є питальним реченням, вона замінюється підрядним з’ясувальним реченням із сполучними словами чого, чому, навіщо, чи, як; знак питання в кінці не ставиться: Цибуля питалася: “Чому петрушка розтанцювалася?” - Цибуля питалася, чому петрушка розтанцювалася. (Нар.творч.)
Якщо пряма мова є спонукальним реченням, вона замінюється підрядним з’ясувальним реченням із сполучником щоб: Жаба просить: “Присудіть мені воду!” - Жаба просить, щоб їй воду присудили. (Нар.творч.)
При такій заміні займенники, а також дієслова 1-ої та 2-ої особи замінюються формами 3-ої особи. Вигуки, частки, звертання, вставні слова (крім тих, що виражають впевненість або невпевненість) або опускаються, або перетворюються на члени речення: Калина сама себе валить: “Я з медом добра!” - Калина сама себе хвалить, що вона з медом добра. (Нар.творч.)
|
Вправа 9. Речення з прямою мовою перебудувати на речення з непрямою мовою.
Скажи до мудрості: “Ти сестра моя”, а розум назви другом. (З Біблії.) Заслаб чумак молоденький, упав та й лежить. Ніхто ж його не спитає: “Що в тебе болить?” (Нар.творч.) “Нащо вам Петрарка, Тассо?” – так питає не без злоби кожен йолоп твердолобий з давнини й до цього часу. (Ф.Прешерн.)
|
У художній літературі вживається й невласне пряма мова (вільна непряма мова, внутрішня мова), за допомогою якої глибше розкриваються думки й почуття персонажів. Це суміш непрямої мови з елементами прямої:
На ранок Христя не знає, де ходить, що робить. Що вона – душу чию загубила? Що лихе зробила? Нічого ж! Нікому ж! Може, мене досі Господь карав лихом та напастю, щоб тепер нагородити щастям та спокоєм... Може, се він моє щастя посилає? Може, се воно йде до мене? (За Панасом Мирним.) Коли почую зле й незастережне: а що, мовляв, дала ця незалежність? – і прикро на душі моїй до сліз: а що, скажи, для неї ти приніс? (М.Кондратенко.)
Чуже мовлення може бути передане й простим реченням за допомогою додатків із значенням мовлення або мислення: Розказали кобзарі нам про войни і чвари, про тяжкеє лихоліття... (Т.Шевченко.) Мій дід розповідав про Вересая. (Л.Забашта.) На печі дід плечі гріє, він вам казочку розкаже про царевича і змія. (А.Курдидик.) Пилип Федорович розповість вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця. (Остап Вишня.)
Просив дощу у кожної хмарини, просив у сонця ласки й теплоти. (В.Грінчак.) Щось жебонить приймач про дощ короткочасний. (П.Вольвач.) Я крикну “Матінко” до неї, вона на груди упаде. (Олександр Олесь.)
|
Вправа 11. Прочитати. Визначити проілюстровані реченнями способи передачі чужої мови.
А поміж нами пісенька луна про люльку Сагайдачного й дружину. (В.Климентовська.) Тихенько мугикаючи “Ой не знав козак, та й не знав Супрун, а як славоньки зажити...”, Марко умивається і спочатку не може здогадатися, чому при всіх клопотах йому радісно на душі. (М.Стельмах.) Я розкажу тобі, як час обпалює нещадно нас. (Л.Горлач.) Розкажу тобі я про сніги, про сніги, що ходять без ноги. (М.Вінграновський.) Вона йому розказала, що її батько бідний, що мати її дуже любить і жалує, що в неї багато маленьких сестер і братів. (І.Нечуй-Левицький.) Якось один із молодий поетів запитав мене: “У вірші Пабло Неруди є “вогкі блискавиці”. Як блискавиця може бути вогкою7” Я почав пояснювати це умовністю образного бачення, але у самого закрався сумнів. Зустрівшись із Пабло Нерудою, я через перекладача запитав у нього про цей образ. Він засміявся й пояснив: “Блискавицею” звуть у нас один із видів риби. Мої читачі знають, про яку блискавицю я говорю...” Тож перекладачеві варто було пояснити це нашим читачам. (За А.Кацнельсоном.) Сопучи й стукаючи, чоботища перелазять через поріг, помалу, зате енергійно чвалають ближче, простягають для привітання руку, з курячу лапку завбільшки, і хрипким баском заявляють, що він “Гелман Васильович” (прозвання забув по дорозі) прийшов писатися в школу. (С.Васильченко.) Єдиний заповіт і заповідь остання: “Люби!” і не питай, як вберегти цей світ. (Т.Севернюк.)
Вправа 12. У поданих реченнях визначити непряму мову. Обґрунтувати вживання розділових знаків. Прочитати речення, дотримуючи правильної інтонації.
Лев Толстой писав, що щастя нема – є тільки його спалахи. (А.Шевченко.) Торочиш ти мені невпинно, що є на сонці плями, а сам не дивишся людині у чесні очі прямо. (П.Перебийніс.) Колись давно, десь років зо сто, заповідав нам наш апостол, щоб ми обуха насталили, сокиру добре нагострили і йшли виборювати свободу для під”яремного народу. (А.Григорук.) Розказує тоді священик, що Катря вже в монастирі далекому, аж під Києвом десь, і оце лист йому пишуть з того монастиря, що така дівчина з вашого села прийшла у наш монастир і зосталася, маючи велике жадання черницею бути; а розпитали в неї, що батьків має заможних, то нехай батьки дадуть їй дещо на прожиття, бо вселилася вона до них в такім убожестві, що й не сказати; черниці здарували їй щомога. (За Марком Вовчком.)
Вправа 13. Переписати, вставляючи (де потрібно) пропущені літери та розставляючи розділові знаки. Після слів з орфограмами у дужках позначити номери цих орфограм.
В піхву шаблю не ховаю все з Дунаєм ро..мовляю Що Дунаю тебе збило чи галочки ч..рнокрилі чи коники воронії чи козаки молодії Козак коня напуває дівч..ноньку підмовляє Мандруй мандруй дівча з нами ліпше буде як у мами у нас верби груші родять і нас дівки в злоті ходять У наших краях ні тчуть ні прядуть у наших краях все мед-вино п’ють У наших краях ні жнуть ні косять у наших краях жупани носять Пр..їхав син із путі-дороги вклонився матусі н..зенько у ноги Мати ж моя мати щось маю казати Не бачив тополі як на своїм полі тонка і в..сока ще й листом ш..рока без вітроньку має без сонечка сяє Матінка ходить ручен..ки ломить Не бий с..ночку цієї галочки бо тій галон..ці як моїй дон..ці в чужій сторонон..ці
Народна творчість.
ДІАЛОГ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ДІАЛОЗІ
|
Дослівно відтворена розмова двох осіб називається діалогом, розмова між кількома особами – полілогом.
Слова кожного учасника діалога називаються реплікою. Репліки можуть не супроводжуватися або супроводжуватися словами автора:
- Що ти робиш?
- Пишу книжку.
- То ти так збіднів, що не можеш купити готової? (Р.Дідула.)
- А чому цей серіал не можна дивитись дітям? – питає у батька син.
- Сиди тихенько! Зараз побачиш, - відповідає той. (О.Ярошенко.)
Перед кожною реплікою ставиться тире. Якщо слова автора ідуть перед реплікою, після них ставиться двокрапка. Якщо після репліки йдуть слова автора, розділові знаки ставляться, як при прямій мові:
Кондуктор до пасажира:
- Ви купили білет у плацкартний вагон, а їдете експресом. Мусите доплатити різницю.
- Що значить мушу? Як на мене, хай поїзд їде повільніше: я маю час, -відповідає пасажир. (Р.Дідула.)
Коли кілька реплік записуються в рядок без вказівки на те, кому вони належать, кожна така репліка береться в лапки, а між репліками ставиться тире: “Помагайбі нашим!” – “А котрі ж ваші?” – “Котрі подужають!” (Нар.творч.) “Що ти, відлиго, хочеш робить?” – “Хочу я, зимо, сніг розтопить1” (А.Качан.)
|
Вправа 14. Текст, що вміщує діалог, прочитати за особами, звертаючи увагу на правильне інтонування речень. Обґрунтувати вживання розділових знаків.
Прадід переглядав свіжі газети, привезені Юрком. Зітхав, з прикрістю покректував, одкладав убік.
- Що вам не подобається, діду? – не витримав Юрко.
- Байдужість. Ну, ким це писано? Ось насміхаються: “На родине Тараса Шевченко, в больнице висит бюллетень... на русском языке”. Чого ж насміхаєшся, безбатченку? Чому стільки газет в українському місті видається не державною мовою, а чужою? Україна без мови – це все одно, що храм без Бога й віри. Про це пишіть, про це кричіть у газетах, по радіо, роз’ясняйте людям. Станьте Мойсеями, приведіть Україну до національної пам’яті. Тільки не розтягайте це на сорок років.
- А хіба я не пишу про мову, національну свідомість?
- Раз на місяць? Мало. У кожному номері пиши. До речі, візьми книжку з третьої полиці. Читай Степана Руданського.
Юрко читав голосно, з хвилюванням: “Заказують мені рідну мову. Заказує батько. Але в мене був прадід і прапрадід: вони мені не заказали”.
- Коли писано? – спитав прапрадід.
- У тисяча вісімсот п’ятдесят дев’ятому році. А наче про нас із вами...
- Якби ж то, Юрку, тільки про нас, ми б і горе покотили... Це чи не про всю Україну. Добрих два покоління, а то й три в нас вихопили, відірвали від рідного кореня. Візьми оцю книжку й підсипай на сторінки своєї газети оці вислови. Чого б не подати оцю цитату під таким брилем чи, як ти кажеш, шапкою: “Якщо і батьки твої забули рідну мову, однак це мова твого діда, прадіда, а отже – і твоя. Гордися нею, бережи її!”
За В.Захарченком.
Вправа 15. Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки. Записане прочитати, правильно інтонуючи речення.
Зайди зайди місяченьку зайди за комору
А я з своїм милесеньким трошки поговорю.
Ой дівчино моя мила що мені діяти
як не велять батько й мати тебе бідну брати
Як не велять батько й мати мене бідну брати
То їдь собі в чужі землі багатшу шукати
Ой об’їздив усі села усі города
Та не знайшов ніде кращу як ти сирота.
Женись женись мій миленький а я остаюсь
Як весілля в тебе буде прийду подивлюсь.
Народна творчість.
Вправа 16. Записати діалог, членуючи його на репліки та розставляючи пропущені розділові знаки.
І. А чом ви хлопці не орете Та дядьку свято Яке свято Леміш і чересло знято
ІІ. Хто винен Невістка. Так її ж удома нема та он її плахта на жердці висить
Народна творчість.
ІІІ. Скільки ж вона просить ваша курка А скільки дасте Та я за неї нічого не дав би Це ж чого Бо курка мовчить а не просить А ви в неї попитайте Я питаю та хіба ж ви курці хоч слово дасте сказати Торохтите й торохтите
Є.Гуцало.
ІV. Ну як Та нічого Ти все ж там Уже ні Давно Років три Краще Не дуже Як сім’я Нормально У справах біжиш У справах Ти мене відразу впізнав Зовсім ні Як то ти мене не знаєш Ні Тоді пробач А я думав це ти Ні не я Дивно То може це справді не я
З журналу.
Вправа 17. Прочитати за особами, правильно інтонуючи речення. Пояснити вживання розділових знаків.
Повиходили дочки заміж, обквітчалися дітьми. Приїздили якось із дітками і чоловіками. Онуків та онучок навезли півдвору - щебетунчиків малих.
“Дєда, а як це називається?” – “Ціп”. – “А що ним роблять?” – “Молотять”. – “Як?” – “А отако”.
“Бабо, а кому це такий великий чавун картоплі?” – “Паці, дитино”. – “Паці? А хто це? Порося?!” і плещуть в долоньки та підстрибують: “Паця-паця, паця-паця!”
За Григором Тютюнником.
Питання для самоконтролю
1. Яку мову називають прямою?
2. Чим характеризуються слова автора?
3. Як оформлюється пряма мова? Що на це впливає?
4. Яку мову називають непрямою?
5. Які труднощі виникають під час зміни прямої мови на непряму?
6. Що таке діалог?
7. Як передається діалог на письмі?
|
