[Переглянути та завантажити повну версію матеріалу (311,0 Кb) ]

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівник - незмінна повнозначна частина мови, що виражає ознаку дії або стану та ознаку якості: працюють (як?) наполегливо, старанно; надзвичайно приємна людина (приємна якою мірою? - надзвичайно); сказано досить влучно (сказано як? влучно; влучно якою мірою? - досить); надворі холодно (холодно де? надворі; надворі як? - холодно).

Виражаючи ознаку дії чи місце, прислівники пояснюють дієслівні форми, а тому в реченні найчастіше виконують (функцію обставини:

Ополудні йду до моря і здаля бачу, що воно сміється (Д. Павличко) - йду (коли?) - ополудні, бачу (звідки?) - здаля; Нагомонівшись досхочу, жінки порозходилися - нагомонівшись (якою мірою?) досхочу.

Пояснюючи іменник, прислівник виконує функцію неузгодженого означення: Дорога направо була коротшою - дорога (яка?) - направо.

Виступаючи незалежним словом, прислівники виконують функцію головного члена односкладного речення: Надворі зимно.

Деякі з прислівників не є членами речення, вони надають певних відтінків мовленню: На жаль, буде дощ.

За походженням прислівники є первинними та вторинними. До первинних прислівників належить незначна кількість прислівників:

тут, там, тоді, сюди, де, куди, коли, крізь, як, досі, доки, поки, інакше,

усяк, ледве, якось.

До вторинних належать прислівники, що утворилися від інших повнозначних слів. Лексичне значення вторинного прислівника зумовлене лексичним значенням тих частин мови, від яких він утворюється...